Вступ

Актуальність теми дослідження. З603,7 тис. км2 території України близько 80 % належить до зон підвищеного ризику виникнення надзвичайних ситуацій. За експертними оцінками, природно-ресурсний потенціал України, у структурі якого переважають земельні та мінеральні ресурси, оцінюється як один з найбільших у світі. Розумно скористатися цим потенціалом в інтересах зростання добробуту громадян, становлення та розвитку української нації є найголовнішою задачею сьогодення. Слід позбутися ілюзії щодо наших безмежних багатств, починати вчитися раціонально будувати такі стратегію і тактику життя, які забезпечать стабільний довготривалий розвиток.

Техногенне навантаження на природне середовище у4-5 разів перевищує аналогічний показник для розвинених країн і досягло критичної межі. Практично у всіх сферах суспільної діяльності порушується природоохоронне законодавство як звичайними громадянами, так і представниками різних гілок влади.

Частка еродованих земель в Україні становить 57,4 % площі країни. Головним чинником, що зумовлює значний розвиток ерозійних процесів, є високий рівень сільськогосподарського освоєння території. Щорічне зростання площ еродованої ріллі досягає в Україні 60-80 тис. га. Близько 20 % території України перебуває у незадовільному стані через перенасичення ґрунтів різними токсичними сполуками. Кожні10 років вміст гумусу в ґрунтах України зменшується на 0,1 % і становить сьогодні не більше 3 %. Зростаючі темпи деградації ґрунтів призводять до щорічних втрат гумусу від 0,6 до 1 т/га.

Уявлення про небезпечний стан ґрунтового покриву України через розповсюдженість процесів ерозії, втрати гумусу, інші антропогенні несприятливі перетворення ґрунту широко відомі. Разом з тим у країні за останні10 років практично не впроваджується ніяких заходів, щоб стримувати деградаційні процеси. Скоріше за все негативні зміни ґрунтів в Україні недооцінюються.