11.3.5. Нафтові поклади

з режимом розчиненого газу

У нафтових покладах з режимами розчиненого газу рухо­мою силою, яка примушує нафту рухатись по пласту в напрямку депресій­них ділянок, де пробурені видобувні свердловини, і підійматись по сверд­ловинах на поверхню, є розчинений в нафті газ. Такі поклади нафти ха­рактеризуються не лише пластовим тиском, а тиском насичення.

Тиск насичення — це тиск, за якого розчинений у нафті газ починає виділятись у привибійній зоні видобувної свердловини, тобто появляються перші бульбашки вільного газу, що виділився з нафти.

Головною особливістю розробки нафтових покладів з режимами роз­чиненого газу є недопущення зниження пластового тиску до величини, меншої за тиск насичення. Якщо пластовий тиск у нафтовому покладі стає меншим за тиск насичення, то розчинений у нафті газ починає з неї вивільнятися по всій площі нафтоносності і штучно формується газова шапка над нафтовим покладом, яка не має достатньо енергії, щоб при­мушувати нафту ефективно рухатися по пласту до вибоїв експлуатаційних свердловин і підійматися по них на поверхню. Енергія режиму розчине­ного газу, таким чином, втрачається. Нафта починає дуже повільно руха­тись, а газ вже не підіймає нафту на поверхню по свердловині. Тому в процесі експлуатації нафтових покладів з режимами розчинених газів, за­звичай, застосовують підтримку пластового тиску з початкової стадії його розробки.

Підтримку пластового тиску здійснюють різними методами залежно від геологічної будови родовища. Якщо поклад має крайові води, то під­тримку пластового тиску можна здійснювати закачуванням у них води. Якщо ж немає крайових чи підошовних вод або крайові води є, але колек­торні властивості пласта на периферійних ділянках низькі, то іноді удають­ся до площадного закачування газу в природний резервуар через нагніталь­ні свердловини, які розташовані за рідкою сіткою.

У процесі закачування газу в природний резервуар нафта донасичу-ється газом, і режим розчиненого газу в пласті зберігається, а в деяких ви­падках навіть поновлюється.