4. Північно-Східний Сибір
Фізико-географічна країна Північно-Східний Сибір розміщується на північному сході Азії, але охоплює не всю ділянку цієї частини материка. На сході вона межує з Камчатсько-Курильською фізико-географічною країною, границя з якою проходить по східному підніжжю Колимського нагір’я та Анадирського плоскогір’я і південному підніжжю Чукотського нагір’я, від Пенжинської губи до затоки Крєста. Південною межею Північно-Східного Сибіру є береги Охотського моря. На південному заході країна межує з іншою фізико-географічною країною – Амуро-Сахалінською і границя між ними проходить по східному підніжжю Станового хребта і Алданського нагір’я. На заході Північно-Східний Сибір межує з Середнім Сибіром по річках Лені і Алдану, вірніше західному і південному підніжжю Верхоянського хребта, східній окраїні Приленського плато. Її північними межами є береги моря Лаптевих і Східно-Сибірського моря.
У тектонічному відношенні Північно-Східний Сибір належить до Верхоянсько-Чукотської області мезозойської складчастості. Вздовж східної окраїни країни проходить Охотсько-Чукотський пояс вулканічних гір. Тому за характером рельєфу це переважно гірська країна. Низовини (Яно-Індігірська та Колимська) займають лише 20 % її площі. Решту території складають середньовисокі гори (хребти Верхоянський, Черського, Джугджур та ін.), нагір’я (Оймяконське, Колимське, Чукотське) і плоскогір’я (Янське, Алазейське, Юкагірське, Анадирське).
Основними типами морфоструктури є: 1) складчасті середньовисокі гори; 2) брилові і складчасто-брилові середньовисокі гори, нагір’я і плоскогір’я; 3) плоскогір’я на серединних масивах; 4) вулканічні брилові гори, нагір’я і плоскогір’я; 5) акумулятивні низовинні рівнини.
У формуванні морфоскульптури приймали і приймають участь гірське зледеніння, кріогенні процеси в умовах суцільної багаторічної мерзлоти, морозне вивітрювання. Гірське зледеніння обумовило поширення на гірських хребтах льодовикових форм рельєфу – гострих вершин і гребенів, баранячих лобів, трогів, карів, моренних валів. Формами кріогенного рельєфу є термокарстові западини, булгунняхи. Із-за величезної кількості термокарстових западин рельєф низовинних рівнин північної частини країни називають “віспенним”. Формами морозного вивітрювання є кам’яні моря, куруми, осипи.
Клімат Північно-Східного Сибіру дуже суворий, різко континентальний, з найбільш низькими в Євразії зимовими температурами повітря, включаючи і її арктичну острівну частину. Тут знаходиться “полюс холоду” всієї північної півкулі. Взимку сюди простягається відріг Азіатського баричного максимуму і над країною формується його другий центр. На протязі всіх зимових місяців тут стійко утримується антициклональна погода: ясна, суха і надзвичайно морозна. Материкове повітря, що сильно вихолоджене в умовах антициклонального режиму і тривалих зимових ночей, стікає в міжгірські улоговини і застоюється в них, утворюючи “озера холоду”. Середня температура січня в міжгірських улоговинах досягає –500С, а абсолютний мінімум дорівнює –710С. На північному узбережжі внаслідок отеплювального впливу морів середня температура січня підвищується до –300С, на південному – до –230С.
Влітку із-за тривалого світового дня і малої хмарності Північно-Східний Сибір отримує значну кількість сумарної сонячної радіації і над країною встановлюється знижений тиск. Над морями Північного Льодовитого океану і Охотським морем навпаки формуються області підвищеного тиску. Внаслідок цього потоки повітря, які вторгаються з морів на материк, охолоджують повітря над країною, тому загальний температурний фон літа низький. Середня липнева температура повітря в центральних районах країни дорівнює +13...+150С, на південному (Охотському) узбережжі +100С, на північному +40С.
В цілому за рік на рівнинах і в міжгірних улоговинах випадає 200-300 мм опадів, в нижньому ярусі гір – 400-500 мм, на високих хребтах – до 700 мм і більша їх частина (близько 75-80 % річної кількості) випадає в літні місяці. Це обумовлено більшою повторюваністю циклонів, які виникають на арктичному фронті і приходять з заходу.
Річки Північно-Східного Сибіру в основному належать до басейну Північного Льодовитого океану. Найбільш великі з них Яна, Індігірка, Колима. Їх стік формується за рахунок талих снігових (понад 50 %) і дощових вод. У водному режимі добре виражена весняна повінь, часті літні паводки і надзвичайно низький стік взимку. Замерзають річки в жовтні, скресають лише наприкінці травня. Нерідко вони промерзають до дна.
Найбільша з річок країни – Колима – бере початок на схилах хребта Черського і впадає в Східно-Сибірське море. Її довжина складає 2600 км. В верхній течії річка має типово гірський характер, вузьку долину, порожисте русло. В нижній течії річка виходить на Колимську низовину і набуває рівнинного характеру. Найбільш великі притоки – Омолон і Великий Анюй. Річка судноплавна на протязі 1800 км від гирла.
У Північно-Східному Сибіру дуже багато озер. Більша частина їх знаходиться на низовинних рівнинах півночі і за походженням є термокарстовими. Місцями озера займають більшу площу, ніж суходіл, що їх розділяє. Більшість озер мають незначні розміри і глибини, округлі обриси, низькі заболочені береги. З жовтня по червень озера вкриті льодом, мілководні промерзають до дна. В долинах річок багато заплавних озер – озер-старіць. На морських узбережжях поширені лагунні озера з солоною водою. В гірських областях країни багато льодовикових озер.