2. Західний Сибір
Фізико-географічна країна Західний Сибір складається з одної великої орографічної одиниці – Західносибірської рівнини. Її північною межею є береги Карського моря, південною – підніжжя Тургайського плато, Казахського дрібносопковика, Алтаю, Салаїрського кряжу, Кузнецького Алатау і Східного Саяну, західною – підніжжя Уралу, східною – правий крутий схил річки Єнісей. На заході Західний Сибір межує з Уралом, на півдні – з Середньою Азією, на південному сході – з Горами Південного Сибіру, на сході – з Середнім Сибіром. Західносибірська рівнина – це одна з найбільших акумулятивних рівнин земної кулі. Її площа дорівнює приблизно 3 млн. км2. Із-за слабкого дренування вона сильно заболочена, а на півдні, де слабке дренування поєднується з сильним випаровуванням, ще і засолена.
У тектонічному відношенні вся країна розміщується в межах молодої Західносибірської платформи. Її фундамент перекритий чохлом мезокайнозойських відкладів, потужність яких перевищує 1000 м.
В рельєфі Західносибірської рівнини переважають плоскі рівнини. Проте це не одноманітна низовина. В цілому її поверхня має ввігнуту форму, яку можна порівняти з блюдцем, слабо нахиленим у бік півночі. Найбільш знижені її ділянки (50-100 м) розташовані переважно в центральній частині і на півночі країни. Вздовж західної, південної і східної окраїн простягаються невисокі (до 250 м) височини і плато. На півдні, серед височин, розташована Барабинська низовина. В центральній частині країни чітко виражену смугу височин утворюють Сибірські Ували, що простягаються у субширотному напрямку від Обі до Єнісею. Таким чином, у межах Західносибірської рівнини можна виділити два основних типи морфоструктури: 1) акумулятивні пластові низовини і 2) денудаційні пластові височини. Основними типами морфоскульптури є термокарстові і суфозійні улоговини, булгунняхи, соліфлюкційні форми, ерозійні форми.
Клімат Західного Сибіру континентальний. Оскільки більша частина країни розміщується у межах помірного поясу, то переважає помірний континентальний клімат. Лише північна частина має арктичний і субарктичний континентальний клімат. Взимку дуже холодно, оскільки і з півночі, і зі сходу надходять маси холодного повітря. Але, внаслідок значного простягання країни з півночі на південь і з заходу на схід, на півночі значно холодніше (середня температура січня –300С), ніж на півдні (середня температура січня –160С), а західна частина тепліша за східну на 5-100. Різниця у температурах півночі і півдня країни пояснюється законом зонального розподілу тепла на земній кулі (кількість річної сумарної сонячної радіації збільшується з півночі на південь від 60 до 110 ккал/см2). Проте навіть на півдні країни, в Барнаулі, бувають морози до –520С, що пояснюється відсутністю орографічних перешкод на шляху просування холодних арктичних повітряних мас. Що стосується різниці зимових температур на заході і сході країни, то це обумовлено зменшенням впливу теплих повітряних мас, що надходять з заходу – з Атлантичного океану. На схід від Західно-Сибірської рівнини формується Азіатський максимум, відріг якого простягається на південною частиною країни. Над Карським морем простягається улоговина зниженого тиску Ісландського мінімуму. Тому взимку над Західно-Сибірською рівниною переважають південні, південно-західні і південно-східні вітри.
Влітку над країною переважають вітри північних напрямків. Це пояснюється тим, що суходіл добре прогрівається, над Західносибірською рівниною встановлюється знижений тиск і арктичні повітряні маси вільно переміщуються з області підвищеного тиску над Північним Льодовитим океаном на суходіл, на південь. Тому на півночі країни досить холодно і середня температура найтеплішого місяця не перевищує +4...+50С. Проте на півдні країни середня температура липня досить висока і дорівнює +20...+220С, що пояснюється надходженням туди добре прогрітого континентального повітря з півдня – з Середньої Азії.
Більша частина опадів, а річна їх кількість дорівнює 400-500 у середній частині і 200-250 мм на півночі і на півдні країни, випадає влітку і приноситься повітряними масами із заходу – з Атлантичного океану.
Річки Західного Сибіру відносяться до басейну Північного Льодовитого океану. Головні джерела їх живлення – талі снігові вод і літньо-осінні дощі. Взимку, протягом тривалого часу (на півночі 8 місяців, на півдні – 5), річки сковані льодом. Найважливішими водними артеріями Західного Сибіру є річки Об (з найбільшою притокою Іртишем) і Єнісей.
На Західносибірський рівнині розміщується біля одного мільйону озер загальною площею понад 100 тис. км2. За походженням вони поділяються на термокарстові, льодовиково-акумулятивні (моренні) і заплавні.