3.4.3. Нагнітальні свердловини

Спостереження у нагнітальних свердловинах проводять пе­реважно для визначення їх приймальності та встановлення технологічних режимів роботи. При цьому застосовують метод "сталих відборів" і вико­ристовують криві відновлення вибійного тиску.

За методом "сталих відборів" вдається визначити передусім коефіцієнт продуктивності (приймальності) свердловин, тому раціональніше вести до­слідження кривих відновлення тиску. У цьому разі можна визначити про­никність частини пласта, на якій знаходяться досліджувані свердловини, оцінити п'єзопровідність цієї частини пласта, гідродинамічну недоско­налість свердловини й інші показники, дані стосовно яких потрібні для освоєння нагнітальних свердловин і встановлення режиму їх роботи.

Під час проведення зазначених досліджень передбачають вимірюван­ня кількості рідини, яку закачують у свердловину, і встановлюють від­повідні вибійні тиски, а потім будують індикаторну криву і по ній визна­чають коефіцієнт продуктивності свердловин, тобто кількість закачуваної рідини, що припадає на 1 Па перевищення тиску на вибої над пластовим тиском.

Результати дослідження нагнітальних свердловин методом простежу­вання відновлення вибійного тиску обробляють за тією самою методикою, що й під час дослідження нафтових експлуатаційних свердловин.

Слід пам'ятати, що під час дослідження нагнітальних свердловин за кривими відновлення вибійного тиску режим фільтрації рідини в свердло­вині має бути сталим, а свердловина — герметичною.

У разі самовпливу нагнітальних свердловин, тобто водяних свердло­вин, що переливають, дослідження методом простежування відновлення тиску здійснюють за допомогою кривої відновлення тиску не на вибої, а на усті. Для побудови кривої слід дотримуватися таких вимог: 1) стовп води від вибою до устя свердловини після її зупинки має бути нестисливим, тобто жорстко передавати зміни тиску з вибою на устя; ця умова забезпе­чується, якщо свердловина подає чисту воду, тобто у ній відсутні нафта і газ; 2) до зупинки свердловина має працювати на сталому режимі фонтану­вання.

Побудова кривої відновлення тиску за вимірами тисків на усті сверд­ловини має велике практичне значення. При цьому способі дослідження не потрібно спускати в свердловину глибинний манометр, водночас дося-

гається велика точність вимірів тисків, тому що на усті свердловини можна встановлювати поверхневі манометри вищого класу точності (0,35 % і ви­ще), ніж глибинні манометри. Отже, криві відновлення тисків, побудовані за даними вимірів манометрами, встановленими на усті, достовірніші, ніж криві, побудовані за даними глибинних манометрів.

Дослідження проводять у такий спосіб. Порівнюють виміри дебітів свердловин за інтервали часу 2—3 год. Якщо отримані результати різняться не більше ніж на 5—10 %, режим свердловини вважають сталим. Тоді швидким закриттям засувки свердловину зупиняють і фіксують зміну тиску в свердловині по манометру, який встановлений на усті, як і при звичай­них способах зняття кривої відновлення тиску. Спочатку тиск вимірюють через кожні 10 с, а потім у міру уповільнення підвищення тиску інтервали запису вимірів збільшують до 1—2 год. За отриманими даними будують криві відновлення тиску.

Дослідження свердловин у разі закачування води проводять так само, як і дослідження свердловин, що переливають, тобто користуючись по­верхневим (зразковим) манометром для вимірювання зміни тиску. Під час дослідження свердловина може бути зупинена не повністю, а частково, тобто з обмеженням витрати закачуваної води на 30—40 %, після чого спо­стерігають за зміною тиску.