4.3.7. Побудова карти поверхні

водонафтового контакту і визначення положення

його контурів на структурних картах

Для підрахунку запасів, проектування і аналізу розробки покладів нафти і газу завжди потрібно знати точне положення їх меж. На геологічних профілях межі покладу показують у вигляді площини поділу між нафтою (або газом) і водою, яка отримала назву водонафтового контакту (ВНК) або газонафтового контакту (ГНК) чи газоводяного контакту (ГВК). На структурних картах межі покладу показують у вигляді контурів нафтога­зоносності. Під контуром нафтогазоносності розуміють проекцію на гори­зонтальну площину лінії перетину площини ВНК з поверхнею пласта.

Карта ВНК (ГНК) відображує в ізогіпсах положення поділу нафта— вода (нафта—газ, газ—вода).

За наявності покладів з контурними водами площина ВНК пересікає покрівлю і підошву пласта, а в покладах з підошовними водами — лише покрівлю. Тому в першому випадку виділяють два контури нафтоноснос­ті — зовнішній і внутрішній, а в другому — один.

Карта ВНК (ГНК) допомагає найоб'єктивніше визначити межі покла­ду нафти (газу) і тим самим дає можливість правильно вирішувати питання розміщення експлуатаційних і нагнітальних свердловин.

Виконання завдання починається з вибору масштабу і нанесення то­чок місцеположення свердловин на план.

Для побудови карти водонафтового (газоводяного) контакту потрібно знати його абсолютні позначки в свердловинах, пробурених у водонафтовій зоні продуктивного пласта.

Для отримання абсолютних позначок ВНК (ГВК) у свердловинах слід від глибини ВНК відняти альтитуду устя свердловини.

Вирахувані позначки надписують біля точок відповідних свердловин, за методом трикутників проводять інтерполяцію позначок і будують карту поверхні ВНК (ГВК).

Для визначення меж покладу слід побудувати структурні карти покрів­лі та підошви пласта. Перетин ізогіпс структурних карт беруть таким са­мим, як і перетин ізогіпс на карті ВНК (ГВК). Точки перетину ізоліній ВНК (ГВК) з однойменними ізогіпсами покрівлі продуктивного пласта ви­значають на плані положення зовнішнього контуру нафтогазоносності, а точки перетину таких самих ізоліній ВНК (ГВК) з однойменними ізогіп­сами підошви продуктивного пласта — положення внутрішнього контуру нафтогазоносності.

Зовнішній і внутрішній контури ВНК установлюють так. Будують структурні карти покрівлі та підошви пласта. Для цього за координатами X і У спочатку будують план розміщення свердловин, обчислюють абсолютні позначки покрівлі та підошви пласта, підписують їх біля кожної точки свердловин і будують карти методом трикутників за допомогою палетки. Будують карту поверхні ВНК. Для цього спочатку знаходять свердловини, які розкрили ВНК, а потім вираховують для них абсолютну позначку ВНК. Свердловини, які розкрили ВНК, відрізняються від інших тим, що в них

На лист паперу копіюють із структурної карти план розташування свердловин, які розкрили ВНК, надписують біля них абсолютні позначки ВНК і методом трикутників будують карту поверхні ВНК.

На структурні карти наносять положення зовнішнього (на карті по­крівлі пласта) і внутрішнього (на карті підошви пласта) контурів нафто­носності. Для цього потрібно накласти структурну карту на карту поверх­ні ВНК так, щоб збіглися однойменні свердловини, а потім знайти точ­ки перетину ізогіпс обох карт, які мають однакові абсолютні позначки. Через отримані точки проводять контури нафтоносності. Слід брати до уваги, що свердловини, які розкрили ВНК, мають знаходитися всереди­ні зовнішнього контуру й зовні внутрішнього контуру нафтоносності (рис. 4.21, 4.22).