logo search
Геологія

4.3. Побудова структурних карт

За допомогою структурних карт з'ясовують зміну рельєфу поверхні одновікових пластів або пластів, розкритих свердловинами.

При складанні структурних карт враховують абсолютні позначки по­крівлі (або підошви) пластів, які вимірюють від рівня моря. Пласти, що за­лягають вище рівня моря, мають позначки покрівлі або підошви зі знаком "плюс", а пласти, що залягають нижче рівня моря, — зі знаком "мінус".

Структурну карту зображують у вигляді системи горизонталей, які на­зивають ізогіпсами: це лінії, які з'єднують точки з однаковими абсолютни­ми позначками. Інтервал по висоті, через який проводять ізогіпси, назива­ють перетином (перерізом) ізогіпс. Перетин ізогіпс вибирають, як і в топо­графії, відповідно до масштабу карти і нахилу пластів. При цьому намага­ються, щоб структурна карта була досить детальною, але водночас читала­ся, тобто щоб не було надмірних згущень і, навіть, злиття ізогіпс.

Побудова структурної карти грунтується на складеному плані розташу­вання свердловин із зазначенням положення точок перетину свердловина­ми покрівлі чи підошви пласта. Ці дані отримують з інклінограм.