10.1. Розкриття горизонтів
При розкритті продуктивних нафтогазоносних горизонтів, а також перспективних у нафтогазоносному відношенні об'єктів у процесі буріння пошукових, розвідувальних і експлуатаційних свердловин слід дуже ретельно враховувати пластовий тиск. Тому існує різний підхід до розкриття продуктивних горизонтів з надгідростатичними пластовими тисками (НГПТ) і з пластовими тисками, меншими за гідростатичні (ПТМГ).
Розкриття продуктивних горизонтів з НГПТ. Перед розкриттям пласта з НГПТ свердловину для запобігання газо-, нафто- та водопроявів заповнюють обважненою промивальною рідиною, густина якої має бути такою, щоб виконувалась умова перевищення тиску на вибої свердловини порівняно з очікуваним пластовим тиском у горизонтах, що розкриваються. У зв'язку з цим часто статичний тиск стовпа промивальної рідини в свердловині наближається до тиску поглинання (тобто тиску гідророзриву або розкриття природних тріщин) продуктивного горизонту. Під час буріння і особливо під час спуску бурового інструменту у свердловину за подібної ситуації промивальна рідина під дією високого гідродинамічного тиску, який там виникає, може проникнути по тріщинах та інших великих каналах у продуктивний пласт і сильно забруднити його. Завдання попередження забруднення продуктивних об'єктів з аномально високим пластовим тиском не менш важливе, ніж у разі розкриття пластів з низьким коефіцієнтом аномальності пластових тисків.
Основний спосіб вирішення завдання — підтримування у період роз-бурювання продуктивного горизонту мінімального позитивного диферен-ційного тиску.
Під час розбурювання продуктивного пласта у промивальну рідину завжди надходить пластова рідина. Основні чинники проникнення пластової рідини (або газу) у свердловину в цей період такі:
дифузія пластових флюїдів з рідиною, що в свердловині;
гравітаційне заміщення легкої пластової рідини у великих порожни нах, розкритих свердловиною, важчою промивальною рідиною;
перевищення вибійного тиску над пластовим за рахунок динамічного тиску, що створюється насосами;
тривала відсутність і циркуляція промивальної рідини в свердловині в періоди ремонтних робіт обладнання, а також проведення спуско-підні- мальних операцій бурового інструменту.
У загальному випадку вибійний тиск під час розкриття нафтогазоносних пластів має бути достатньо високим (не менший за пластовий), оскільки легка пластова речовина (насамперед газ) намагається пересуватися у важчій промивальній рідині догори.
Якщо устя свердловини відкрито, то у міру підіймання по її стовбуру із пластової рідини виділяються бульбашки розчиненого газу і їх об'єм поступово збільшується. Коли ж відстань до відкритого устя стає невеликою (декілька сотень метрів), розширення бульбашок газу відбувається дуже інтенсивно. Якщо вміст пластового газу у промивальній рідині незначний, виділення вільних бульбашок і розширення їх у міру наближення до устя не є небезпечним доти, доки зниження вибійного тиску зумовлене зменшенням густини промивальної рідини і доки за допомогою засобів дегазації, які є на буровій, вдається повністю видаляти газ і відновлювати вихідну густину промивальної рідини перед новим циклом циркуляції. Газування промивальної рідини, однак, стає небезпечним, якщо зменшення її густини та зниження вибійного тиску істотні, тому що тоді може початися (або інтенсифікуватися) приплив рідини із пласта. Однією з ознак виникнення такої небезпечної ситуації є збільшення рівня рідини у приймальних резервуарах насосів під час промивання внаслідок неповної її дегазації.
Часто у свердловинах проти продуктивного пласта в період відсутності промивання утворюються пачки газу. Якщо відновити промивання, пачка газу рухатиметься догори і збільшуватиметься в об'ємі. З наближенням до устя вона в результаті інтенсивного розширення виштовхне із свердловини розміщену вище порцію промивальної рідини; при цьому тиск на вибої стрімко знизиться. Таке явище називають викидом. Різке зниження тиску на вибої під час викиду часто призводить до інтенсивного припливу із пласта та аварійного фонтанування, якщо не вжити заходів щодо герметизації устя й створення достатнього тиску на пласт. Тому промивання у разі газування промивальної рідини потрібно відновлювати тільки в умовах герметизованого устя свердловини.
Велику небезпеку становить надходження у промивальну рідину значної кількості газованої нафти, оскільки вибійний тиск при цьому зменшується не лише в результаті розширення бульбашок газу в міру наближення до устя свердловини, а й також унаслідок того, що густина нафти завжди менша за густину промивальної рідини.
Якщо устя свердловини закрито, то під час руху газованої пачки догори по стовбуру можливе лише дуже обмежене розширення бульбашок газу в міру того, як у результаті водовіддачі у породі зменшуватиметься об'єм промивальної рідини. Втім це не означає, що у бульбашках газу зберігається тиск, близький до пластового. Чим вище підіймається газована пачка, тим більшим стає надлишковий тиск на закритому усті, відповідно, більший тиск передається промивальною рідиною на стінки свердловини і тим більшою стає небезпека розриву порід і поглинання. Зниження рівня рідини у разі поглинання веде до зменшення протитиску на газоносний пласт та інтенсифікації припливу з нього.
За швидкого відкривання автоматичного запобіжного клапана облад-'А'й'йта, "ЩО герметизує устя свердловини, як і у разі відтоку рідини через
штуцери надземного герметизувального обладнання за значного надлишкового тиску на усті, у системі виникають коливання тиску (хвильовий процес), що негативно відбивається на роботі обладнання. Істотно зменшити амплітуду коливань можна, якщо у системі обв'язки противикидного обладнання устя використовувати штуцери з регульованою величиною площі прохідного каналу, а після таких штуцерів встановлювати спеціальні сепаратори підвищеного порівняно з атмосферним тиску і достатньо великого об'єму. Це дає змогу зменшити перепад тисків, який спрацьовує у штуцері, і здійснити первинну сепарацію газу із промивальної рідини.
Нині все ширше застосовують метод буріння, за яким підтримується рівновага між пластовим тиском в об'єкті, що розбурюється, і вибійним тиском. У разі підтримання практично нульового диференційного тиску істотно підвищується швидкість буріння та зводиться до мінімуму забруднення продуктивного пласта. Проте тоді у період розбурювання продуктивного пласта, особливо з високим коефіцієнтом аномальності, у свердловині поблизу устя із промивальної рідини може виділятися газ. Отже, устя свердловини має бути постійно герметизованим.
Якщо забезпечити добру неперервну дегазацію промивальної рідини і не допускати в ній великої концентрації газу і нафти, можна досягнути, щоби надлишковий тиск протягом тривалого часу роботи долота на вибої практично був відсутній. Для цього під час кожного рейсу слід заповнювати свердловину промивальною рідиною, густина якої обчислена з урахуванням її властивостей швидкості руху. Перед закінченням рейсу на період спуско-піднімальних операцій та інших робіт, при яких свердловину не промивають, її заповнюють важчою промивальною рідиною, яку зберігають у запасних резервуарах, обв'язаних з буровими насосами. З відновленням промивання для чергового рейсу обважнену рідину витісняють із свердловини у згадані резервуари і знову замінюють легшою. Щоб звести до мінімуму втрати кожної із рідин у результаті їх переміщування і забезпечити дотримання рівноваги тисків під час буріння, доцільно для контролю густини рідини, яка виходить із свердловини, використовувати автоматичний густиномір.
При розкритті пластів, в яких очікується НГПТ, устя свердловин обов'язково облаштовують противикидним обладнанням (див. підрозд. 10.3), — превенторами, що дає змогу дуже швидко герметизувати затрубний простір у свердловині (між бурильним інструментом і обсадною колоною). Завдяки превенторам у періоди особливої небезпеки, коли може бути аварійний вибух флюїдів з інтервалу, де є НГПТ, пласт має гідродинамічний зв'язок лише з буровими насосами, за допомогою яких можна збільшити тиск на пласт і, як прийнято говорити, затиснути ("задавити") на певний час НГПТ у пласті.
Розкриття нафтових і газових горизонтів з ПТМГ. Якщо за таких умов використовувати для цього звичайні промивальні рідини, то є небезпека не лише глибокого проникнення у пласт фільтрату, а й поглинання в породи самої промивальної рідини під впливом великого тиску на вибої. Відомо багато випадків, коли із таких пластів, забруднених глинистим розчином, не вдавалося взагалі отримати аніякого припливу після його розкриття.
Загалом, якщо в продуктивному пласті очікується ГТТМГ, то категорично забороняється розкривати його із застосуванням обважненого глинистого розчину баритом, гематитом, магнетитом тощо. Це може призвести не лише до щільної глинізації привибійної зони пласта, а й до її бари-тизації, гематитизації (магнетитизації), після чого з пласта, який за даними ГДС та інших методів досліджень характеризується як явно продуктивний, неможливо заполучити припливу флюїдів після перфораційних робіт, а також після торпедування вибою свердловини вибуховими речовинами.
Зменшити небезпеку забруднення та підвищити якість розкриття горизонтів з низькими пластовими тисками можна, якщо у процесі буріння підтримувати рівновагу між тиском у свердловині та пластовим тиском, а за дуже низьких коефіцієнтів аномальності пластового тиску в горизонтах — навіть від'ємний диференційний тиск. Якщо коефіцієнт аномальності пластового тиску Кл= 0,9...1,0, то рівновагу тисків можна забезпечити навіть при використанні для промивання крапельних рідин (на вуглеводневій основі). Якщо ж Кя < 0,9, для підтримання рівноваги тисків доводиться використовувати аеровані промивальні рідини, піни або газ (повітря). При рівновазі тисків попереджується можливість надходження у пласт промивальної рідини та її фільтрату, але не виключається можливість всмоктування її водної основи під дією капілярних сил та осмотичного тиску. Звичайно, можливий ступінь зниження проникності для пластової рідини при цьому суттєво зменшується. І все ж його слід враховувати, і склад водної основи вибирати так, щоб негативний вплив зазначених факторів звести до мінімуму.
Підтримання рівноваги тисків можна забезпечити регулюванням об'ємного витрачання рідкого дисперсійного середовища та ступеня його аерації (тобто відношення об'ємного витрачання повітря за нормальних умов до об'ємного витрачання рідкого середовища). Оскільки у процесі розбу-рювання продуктивного пласта у промивальну рідину надходять також вуглеводневі гази, частково газування рідини відбувається безпосередньо у свердловині і це потрібно враховувати при регулюванні подачі повітря компресорами у лінію обв'язки устя свердловини.
Для підтримання рівноваги тисків застосовують піну — своєрідну аеро-вану рідину, в якій повітря знаходиться у вигляді великих бульбашок, що легко рухаються відносно рідинного середовища. Термодинамічно така система є дуже нестійкою. Навіть у разі короткочасної зупинки циркуляції вона швидко розпадається на окремі компоненти: повітря швидко рухається догори, а рідке середовище стає майже повністю дегазованим.
Своєрідність піни полягає, по-перше, в тому, що до її складу входять чотири або п'ять компонентів: повітря, вода, пінотворні ПАР, тверді частинки вибуреної породи, які часто стабілізують ПАР, що сприяє підвищенню стійкості; промислові рідини, повітря (газ) у вигляді дрібних бульбашок, які рівномірно розподіляються в усьому об'ємі та розділені тонкими рідинними плівками. Полярні групи ПАР сильно гідратовані і утворюють на поверхні водяних прошарків своєрідний каркас, який надає піні стійкості, тобто здатності тривалого існування повітряних бульбашок у нерухомому середовищі.
Оскільки стійкість піни значно вища за стійкість аерованої води, реальний вміст повітря (газу) у піні за однакового ступеня аерації більший. Тому тиск, який створюється піною на стінки свердловини, менший, ніж у разі промивання аерованою водою. На рис. 10.1 показано розподіл тисків по глибині свердловини під час промивки водою (крива /), аерованою водою за ступенем аерації 40 (крива 2) та піною з тим самим ступенем аерації при концентрації сульфанолу 0,1 % (крива 3). Витрачання рідкої фази в усіх випадках однакове. Зі збільшенням глибини різниця тисків, які створюються потоком аерованої води і потоком піни за однакових ступеня аерації та витрачання дисперсійного середовища, підвищується. Ця різниця за інших рівних умов збільшується зі зменшенням витрачання дисперсійного середовища.
Оскільки піна має більшу стійкість і містить більшу кількість повітря, дегазація її складніша, ніж аерованої води або звичайного газованого глинистого розчину. Для руйнування піни та видалення газу потрібні високопродуктивні дегазатори. Дегазації піни сприяє також дроселювання потоку в штуцері, який встановлюють на викиді із свердловини.
У процесі розбурювання продуктивних пластів з дуже низьким коефіцієнтом аномальності пластових тисків, а також пластів з низькою проникністю або насичених високов'язкою нафтою для видалення шламу із вибою можна успішно використовувати газоподібні агенти (газ, повітря). У цьому випадку внаслідок від'ємного диференційного тиску пласт зовсім не забруднюється, а у свердловину в процесі буріння надходить пластова рідина. Для запобігання утворення вибухонебезпечної суміші повітря з пластовими вуглеводнями у повітряний потік вводять водний розчин піно-творних ПАР. Устя свердловини герметизують відповідними превенторами.
На нафтових родовищах з аномально низьким пластовим тиском, поганими колекторними властивостями, високою в'язкістю нафти приплив
флюїдів у пласті до свердловини можна суттєво підвищити, якщо кратно збільшити поверхню фільтрації. Для цього із основного стовбура свердловини бурять декілька бічних стовбурів, спрямувавши їх нахилено або майже горизонтально по продуктивному пласту. Довжина бічних стовбурів коливається від декількох десятків до декількох сотень метрів.
Згідно з розрахунками, дебіт свердловини, пробуреної в однорідному за колекторними властивостями пласті, може збільшуватись удвічі і вище, якщо сума довжин бічних стовбурів такого самого діаметра, як і основний, дорівнюватиме 10—20 % радіуса зони живлення. На рис. 10.2 показано залежність відносного дебіту багатовибійної свердловини від відносної довжини бічних стовбурів у продуктивному пласті. Під відносним дебітом розуміють відношення дебіту багатовибійної свердловини до дебіту свердловини такого самого діаметра без бічних стовбурів. За відносну довжину прийнято відношення суми довжин бічних стовбурів до радіуса зони живлення. Здебільшого приріст дебіту буває навіть значно більшим.
Кількість бічних стовбурів залежить від конкретних умов тієї частини продуктивного пласта, в якій споруджується свердловина. Якщо продуктивні пласти на родовищі не сильно виснажені попередньою експлуатацією, горизонтальні проекції бічних стовбурів розміщують звичайно так, щоб рівномірно дренувати зону живлення. Якщо ж родовище сильно виснажене або колекторні властивості дуже неоднорідні за товщиною та площею, доводиться враховувати і відповідно регулювати довжину, кількість і профіль бічних стовбурів, спрямованих у той чи інший бік.
Слід зауважити, що через складність робіт з примусового викривлення бічних стовбурів, порівняно низьких швидкостей буріння, а також через те, що важко запобігти прориву сторонніх вод до продуктивного пласта, бага-товибійні свердловини споруджують переважно тоді, коли інші методи інтенсифікації припливу нафти є неефективними.
- 0.0. Орлов, m.I. Свдощук, в.Г. Омельченко о.М. Трубенко, m.I. Чорний нафто-газопромислова
- Підручник
- 1Стор1я формування нафтогазопромислово1 геолог! I
- 1.1. Проблеми, повязан1
- 3 Нафтогазопромисловою геолопсю
- 1Стор1я формування нафтогазопромисловот геолопк
- 1.2. Св1товий видобуток нафти I газу
- 1.3. 1Стор1я геолопчних досл1дженб
- 12 Нафтогазопромислова геолопя
- 1.4. Динамка видобутку нафти I газу в украун1
- 1.5. Нафтогазоносн1стб територ1у укра1ни
- 1Стор1я формування нафтогазопромисловок геолопт
- 2.1. Категорії свердловин
- 2.2. Геолого-технічний наряд на буріння свердловини
- 2.3. Вибір інтервалу відбору керна
- 2.4. Конструкція свердловини
- 2.5. Планування буріння свердловин
- 2.5.1. Перспективне планування
- 3.1. Відбір і вивчення керна
- 3.1.1. Бокові ґрунтоноси
- 3.1.2. Збереження керна
- 3.1.3. Опис керна, побудова кернограми
- 3.2. Відбір і вивчення шламу
- 3.2.1. Особливості відбору, методика опису і збереження шламу
- 3.2.3. Виділення нафтогазоносних шарів у розрізах свердловин за даними коефіцієнтів набухання глин у шламі
- 3.2.4. Визначення тектонічних порушень насувного типу
- 3.2.5. Визначення наближення свердловини до пластів з високими тисками за шламом і керном
- 3.3. Інші геологічні спостереження
- 3.3.1. Відбір проб нафти, газу та води
- 3.3.3. Замір кутів відхилення свердловини від вертикалі кидальним приладом
- 3.4. Спостереження у свердловинах спеціального призначення
- 3.4.1. П'єзометричні свердловини
- 3.4.2. Контрольні свердловини
- 3.4.3. Нагнітальні свердловини
- 3.5. Геологічний контроль
- 3.6. Ускладнення
- 3.7. Геологічна документація
- 3.8. Геологічні методи вивчення розрізів свердловин у лабораторних умовах
- 3.8.1. Гранулометричний аналіз
- 3.8.2. Мінералогічний аналіз
- 3.8.3. Мікрофауністичніш аналіз
- 3.8.4. Спорово-пилковий аналіз
- 3.8.5. Аналіз порід на вміст карбонатів
- 3.8.6. Люмінесиентно-бітумінологічніш аналіз
- 3.8.7. Вивчення маркувальних горизонтів
- 3.8.8. Визначення пористості
- 3.8.9. Визначення проникності гірських порід
- 3.8.12. Визначення тиску насичення
- 3.8.13. Суть визначення співвідношень р—V— т пластових нафт
- 3.8.14. Визначення в'язкості пластової нафти
- 3.8.15. Поняття про складання рекомбінованоі проби нафти
- 4.1. Методи кореляції розрізів свердловин
- 4.1.1. Загальна кореляція
- 4.1.2. Детальна (зональна) кореляиія
- 4.1.3. Складання кореляційних схем
- 4.1.4. Складання
- 4.1.5. Регіональна кореляція
- 4.2. Складання геологічних профілів
- 4.2.1. Побудова геологічних профілів
- 4.3. Побудова структурних карт
- 4.3.1. Метод трикутників
- 4.3.2. Метод профілів
- 4.3.3. Метод сходження
- 4.3.4. Порядок знесення точок свердловин на структурних картах на лінію профілю
- 4.3.5. Умови, які впливають на точність побудови структурної карти
- 4.3.6. Урахування викривлення свердловини під час побудови структурних карт
- 4.3.7. Побудова карти поверхні
- 4.3.8. Побудова карт ефективних та ефективних нафтонасичених (газонасичених) товщин
- 4.4. Побудова карт
- 4.4.4. Визначення положення газоводяних, нафтоводяних і газонафтових контактів за пластовими тисками
- 4.4.8. Зональні карти
- 5.2. Радіоактивні методи каротажу
- 5.3. Спеціальні геофізичні дослідження
- 5.3.1. Каротаж мікрозондами
- 5.3.2. Боковий каротаж
- 5.3.3. Термокаротаж
- 5.3.4. Кавернометрія
- 5.3.5. Газовий каротаж
- 5.3.6. Механічний каротаж
- 5.3.7. Контроль технічного стану свердловин геофізичними засобами
- 5.3.8. Акустичний каротаж
- 5.3.9. Нахилометрія (визначення падіння пластів)
- 5.4. Інтерпретація даних гдс
- 5.4.1. Розчленування
- 5.5. Використання геофізичних даних стосовно викривлених і спрямованих свердловин за азимутами і кутами їх відхилення від вертикалі
- 6.1. Гранулометричний склад порід
- 6.2. Пористість порід
- 6.3. Проникність порід
- 6.4. Тріщинуватість порід
- 6.5. П'єзопровідність гірських порід
- 6.6. Гідропровідність гірських порід
- 6.7. Вплив термодинамічних умов
- 6.8. Про можливість
- 6.9. Класифікація колекторів
- 7.2.1. Класифікація нафт
- 7.3. Фізико-хімічні властивості газу
- 7.8. Водонафтовий контакт і його характеристика
- 8.1. Температура в природних резервуарах земної кори
- 8.1.1. Використання геотермічної інформації в процесі пошуків, розвідки та дорозвідки нафти і газу
- 8.1.2. Використання термометрії
- 8.2. Пластові тиски в земній корі 8.2.1. Загальні положення
- 8.2.3. Інші причини формування нгпт
- 8.2.4. Природа пластових тисків, менших за гідростатичні (птмг)
- 8.2.5. Використання інформації
- 8.2.9. Використання інформації
- 9.1. Сили, які утримують нафту в пласті
- 9.2. Сили,
- 9.2.1. Напір води
- 9.2.2. Тиск стисненого вільного газу (тиск газової шапки)
- 9.2.3. Розширення розчиненого в нафті газу
- 9.2.4. Пружність рідини і породи
- 10.1. Розкриття горизонтів
- 10.1.1. Заходи шодо попередження ускладнень і аварій в проиесі буріння свердловин
- 10.1.2. Обладнання устя свердловин фонтанною арматурою
- 10.2. Визначення градієнта тиску гідророзриву пласта
- 10.3.1. Застосування пар
- 10.4. Заміри дебіту нафти і газу Заміри дебіту нафти
- Розробка нафтових і газових родовищ
- 11.1.2. Система розробки знизу—вгору
- 11.1.3. Комбінована система розробки
- 11.1.4. Порядок виділення
- 11.2. Системи розробки
- 11.2.1. Рівномірна сітка розташування свердловин
- 11.3. Особливості розробки
- 11.3.1. Нафтові поклади в неоднорідних пластах
- 11.3.2. Поклади нафти
- 11.3.3. Поклади нафти в карбонатних колекторах
- 11.3.4. Нафтові поклади з газовою шапкою
- 11.3.5. Нафтові поклади
- 11.3.6. Нафтові облямівки
- 11.3.7. Газові поклади
- 11.3.8. Газоконденсатні поклади
- 11.3.9. Розташування видобувних свердловин у разі розробки покладів вв, пов'язаних із плікативно ускладненими структурами
- 11.3.10. Особливості освоювання і розробки нафтогазових родовиш на континентальних шельфах торів і океанів
- 12.1. Поняття про методи інтенсифікації та вторинні методи розробки
- 12.2. Методи інтенсифікації видобутку нафти і газу
- 12.2.1. Хімічна обробка привибішшх зон свердловин у нафтових пластах
- 12.1.4. Обробка привибійних зон свердловин твердити вибуховими речовинами
- 12.1.5. Інші види дії на пласт
- 13.1. Вибір об'єктів
- 13.2. Спостереження в процесі видобутку
- 13.4. Нагнітання газу
- 13.5. Внутрішньопластове горіння вуглеводнів з метою підвищення нафтовіддачі
- 13.6. Витіснення парою нафти з продуктивного пласта
- 13.7. Шахтний спосіб вилучення нафти з гірських порід
- 13.9. Застосування ультразвукових коливань
- 13.10. Витіснення нафти вуглекислим газом
- 13.11. Витіснення нафти
- 14.1. Організація геологічної служби на промислах
- 14.2. Геологічний контроль
- 14.4.2. Методи підрахунку запасів нафти
- 14.5. Охорона надр
- 14.5.1. Буріння свердловин
- 14.5.2. Випробування свердловин
- 14.5.3. Експлуатація нафтових і газових родовиш