logo
ONGS

1. Основні нафтогазовидобувні райони України. Поточний стан і перспективи розвитку нафтової і газової промисловості України.

У межах України наявні три нафтогазоносні регіони: східний - Дніпровсько-Донецька западина; західний - Західно-Український регіон: Волино-Подільська газонафтоносна провінція, Передкарпатська нафтогазоносна провінція, Карпатська складчаста нафтоносна область, Закарпатська газоносна область; південний -Кримська нафтогазоносна провінція.

Дніпровсько-Донецька западина (ДДЗ) представляє собою внутрішньо платформенну структуру авлакогенного типу. Розміри западини - 630x210 км, площа - 100 тис.км2. Вона охоплює територію Чернігівської, Полтавської, Сумської, Харківської, Дніпропетровської, Луганської і Донецької областей.

ДДЗ складають девонські, кам’яновугільні, пермські, тріасові юрські, крейдові, тре­тинні і четвертинні відклади. За даними геолого-геофізичних досліджень, у південно-східній її частині прогнозується розвиток рифейських і, можливо, нижньопалеозойських утворень. У літологічному відношенні розріз ДДЗ представлений переважно теригенними відкладами. Крім того, тут розвинуті три соленосні товщі (нижньопермська, фаменська, франська), дві ефузивні в девоні, а також карбонатні - в верхній крейді, нижньобашкирському, нижньовізейському і турнейському ярусах.

За тектонічною схемою в межах ДДЗ виділяються північний і південний борти (схили Воронезького кристалічного масиву і Українського щита) і Дніпровський грабен. Останній на заході через Брагинсько-Лоєвську сідловину межує із Іірип’ятським грабеном, а на сході по шовному з’єднанню — із Донбасом і мас структуру складної будови, в якій виділяються поздовжні та поперечні тектонічні елементи. Поздовжніми є північна і південна прибортові зони, які характеризуються субмоноклінальним заляганням порід, і центральна (осьова) зо­на, в межах якої розвинуті найбільш крупні вали і депресії.

В ДДЗ відкрито 180 родовищ нафти і газу, в яких газ становить 74,5, нафта — 18,6 і конденсат - 6,9 %. В стратиграфічному розрізі ДДЗ виділяється вісім продуктивних комп­лексів: мезозойський, нижньопермсько - верхньокам’яновугільний, середньокам’яно- вугільний, серпухівський, верхньовізейський, турнейсько-нижньовізейський, девонський і докембрійський (в фундаменті). При цьому серпухівський, верхньовізейський і турнейсь­ко-нижньовізейський комплекси, які характеризуються подібними умовами нафтогазонос­ності, відособлюють в нижньокам’яновугільний мегакомплекс.

В нафтогеологічному районуванні на території ДДЗ виділяється Дніпровсько-Донецька газонафтоносна область як складова частина Дніпровсько-Прип’ятської нафтогазоносної провінції. В межах цієї області виділяються 5 субобластей, 14 нафтогазоносних районів і 29 зон нафтогазонагромадження.

Мезозойський комплекс, продуктивний на семи родовищах, мас підпорядковане зна­чення, оскільки вміщує тільки 0,6 % початкових ресурсів вуглеводнів. На всіх родовищах поклади газові, за винятком Качанівського, де є нафта. Глибина залягання продуктивних горизонтів в мезозої змінюється від 400 до 1850 м. В них метанові гази становлять 86 — 93, важкі вуглеводні - 0,25 — 10,80, нафта легка і се­редня - 0,82 — 0,88, малосірчана - 0,36 — 0,56, парафінова - 0,60 — 2,70, високо смолиста -19 — 40 %. Всі поклади приурочені до крупноамплітудних антиклінальних структур і с склепінними, часто тектонічно екранованими.

Нижньопермсько-верхньокам’яновугільний комплекс є в регіоні основним за розвіданими запасами вуглеводнів (57,2 %), що здебільшого зумовлено наявністю в ньому найбільш крупних нафтових (Леляківське, Гнідинцівське, Глинсько-Розбишівське) і газо­вих (Шебелінське, Західно-Хрестищинське, Єфремівське) родовищ. Комплекс продуктив­ний на 26 родовищах. Переважна частина розвіданих запасів нафти і газу зосереджена в масивно-пластових покладах під регіональною комбінованою (глинисто-хемогенною) по­кришкою.

Глибина залягання продуктивних горизонтів змінюється від 680 до 4050 м. Нафта в них легка і середня густиною 800 — 880 кг/м3, малопарафіниста, смолиста, малосірчиста (0,11

Подальші перспективи нафтогазоносності даного комплексу порівняно невеликі, що по­яснюється високою (88 %) розвіданістю початкових ресурсів.

Середньокам’яновугільний комплекс продуктивний на 46 родовищах. Він відноситься до другорядних, оскільки розвідані запаси в ньому невеликі. Складений комплекс териген­но-карбонатними відкладами. Поклади в більшості випадків дрібні та поширені майже у всіх тектонічних зонах ДДЗ на глибинах від 650 до 4800 м. При цьому в периферійних зо­нах ДДЗ поширені переважно нафтові та нафтогазові родовища, в осьовій і всій південно- східній частинах - газові та газоконденсатні.

Нижньокам’яновугільний мегакомплекс характеризується найбільш широким розпов­сюдженням нафтових і газових скупчень. Він продуктивний на 155 родовищах і за перспек­тивністю є основним в регіоні. Відклади нижнього карбону представлені пісковиками та алевролітами з підпорядкованими пластами і пачками карбонатних порід, які приурочені в основному до нижньовізейського і турнейського ярусів.

Для мегакомплексу характерно часте чергування піщано-алевролітових і глинистих пластів невеликої товщини (10 — 30 м), що створює багаточисельні пластові резервуари. У відкладах нижнього карбону виділяються серпухівський, верхньовізейський і турнейсько- нижньовізейський продуктивні комплекси.

Серпухівський комплекс продуктивний на 59 родовищах. Поклади поширені переваж­но в центральній і в меншій мірі в південно-західній частинах ДДЗ зі збільшенням частки газової складової в південно-східному напрямку, Нафта в цьому комплексі має густину 790-870, на більшій частині території - до 850 кг/м3, вміст сірки в ній змінюється в межах 0,03 — 0,75 %. Вільний газ характеризується значним вмістом конденсату (в західній суб-області - 50 — 450, в східній - 50 — 100 г/м3) і важких вуглеводнів (відповідно 2 — 21 і до 10 %). В сергіухівському комплексі виділяється 15 продуктивних горизонтів, які індексуються С-1-9 і В-10-14. Всі поклади пластові. Колектори скрізь теригенні, окрім Муратівського родовища, де газові поклади пов’язані із карбонатами біогенного типу.

Верхньовізейський комплекс характеризується найбільш широким територіальним по­ширенням нафтогазоносності. Він вміщує 20,3 % розвіданих запасів вуглеводнів, приуроче­них до 106 родовищ, розміщених в західній і прибортових частинах південно-східної субоб- ласті ДДЗ. Як і в інших комплексах нижнього карбону, в верхньовізейському комплексі нафтові поклади в північно-західній частині ДДЗ на південний схід змінюються газоконден­сатними. У верхньовізейському комплексі виділяється близько 13 продуктивних горизонтів (В- 10-23). Глибина залягання їх змінюється від 800 до 6200 м. В цьому комплексі на ГІере- возівському родовищі в інтервалі 6200 — 6300 м розміщені глибокі в ДДЗ газоконденсатні поклади. Родовища багатопластові з великою висотою нафтогазоносності (Качанівське, Ри­бальське, ГІогаріцинське і ін.). В малоамплїгудних підняттях і неантиклінальних пастках вони вміщують по 1 — 3 продуктивних горизонти.

Все частіше виявляються поклади в неантиклінальних літологічно (Волошківське, Со- рочинське, Червонозаводське родовища) і тектонічно екранованих пастках (Південноафанасівське родовище і ін.)

Турнейсько-нижньовізейський комплекс продуктивний на 63 родовищах. У ньому міститься 8,3 % розвіданих запасів вуглеводнів. Найбільш крупне родовище у цьому комп­лексі Яблунівське. Комплекс представлений теригенними і карбонатними відкладами. Ос­танні розвинуті як в нижньовізейському, так і в турнейському ярусах і найбільше поширені в південній прибортовій зоні ДДЗ. Розміщення покладів в цьому комплексі таке ж, як і в верхньовізейських утвореннях.

Нафта у відкладах турнейсько-нижньовізейського комплексу малосірчиста (0,10 — 0,45 %) із густиною 800 — 910 кг/м3, на більшій частині території - до 850 кг/м3; гази метанові з вмістом важких вуглеводнів 6 — 26 %, при цьому в західній частині ДДЗ - понад 10 %, а в східній - до 10%; вміст конденсату в газі відповідно становить до 1000 і 300 г/м3.

Як і в інших комплексах, в турнейсько-нижньовізейському переважають поклади в склепінних пастках, нерідко з літологічним і тектонічним екрануванням. Крім того, вияв­лені поклади в неантиклінальних пастках.

Нижньокам’яновугільний продуктивний мегакомплекс, за винятком серпуховських відкладів у північно-західній частині ДДЗ, характеризується регіональною нафтогазо­носністю, що зумовлено переважно сингенетичністю розвииутих в ньому нагромаджень нафти і газу. В цьому комплексі скупчення вуглеводнів наявне в усіх тектонічних зонах гра­бена, а також на північному борту западини. Родовища виявлені на протяжних валах, в де­пресійних зонах і на моноклінальних схилах. Структурні форми, що контролюють нижньо- кам’яновугільні поклади нафти і газу, дуже різноманітні. Серед них можна назвати наскрізні брахіантиклінальні підняття, поховані високоамішітудні та слабко виражені структури. В комплексі вже встановлені та прогнозуються в широких масштабах поклади в неантиклінальних літологічних і стратиграфічних пастках.

Фазовий стан вуглеводнів, що заповнюють пастки в нижньокам’яновугільних відкладах, змінюється в широкому діапазоні. Відзначені всі види фазових переходів від важ­кої дегазованої нафти до майже сухого газу. Трапляються пластові системи з надзвичайно високим вмістом конденсату в газі - 1700 — 1800 г/м3.

Глибина залягання продуктивних горизонтів в нижньому карбоні змінюється в широких межах - від 700 — 750 м на Михайлівському і Зачепилівському родовищах до 6100—6300 м-на Комишнянському і ІІеревозівському. Подальші перспективи нафтогазоносності ДДЗ пов’язуються в основному з нижньо- кам’яновугільним мегакомплексом, де сконцентрована більшість нерозвіданих ресурсів вуглеводнів.

У девонському продуктивному мегакомплексі виявлено п’ять нафтових і газоконденсат­них родовищ, в яких вміщується 0,2 % розвіданих запасів вуглеводнів. Він представлений трьома комплексами відкладів, що розділені соленосними товщами - теригенними підсольовим (живетсько-нижньоафранським), карбонатно-теригенним міжсольовим (за- донсько-слецьким) і теригенним надсольовим (фаменським).

Перспективи нафтогазоносності девонського мегакомплексу значні. За розмірами не­розвіданих ресурсів він поступається тільки трьом нижньокам’яновугільним комплексам. ГІри цьому ступінь розвіданості його незначний.

Продуктивний комплекс докембрійського кристалічного фундамента є в ДДЗ новим перспективним об’єктом пошуково-розвідувальних робіт. У породах фундамента виявлено п’ять родовищ, які розташовані на північному борту (Юліївське нафтогазове, Чернетчинсь- ке, Нарижнянське і Коробочківське газоконденсатні) і в самій пограничній зоні грабена (Хухрінське нафтове родовище). Розвідані запаси в комплексі поки що незначні, а не- розвідані ресурси оцінюються в 4,6 % від загальних в регіоні. Найбільш перспективними є північний борт ДДЗ і вузькі (шириною 4 — 7 км) прирозломні зони біля північного та південного крайових порушень.

В Західно-Українському регіоні нафтогазоносність пов’язана з Волинсько- Подільським краєм Східно-Європейської платформи (Львівський палеозойський прогин), ГІередкарпатським передовим прогином. Складчастими Карпатами і Закарпатським внутрішнім прогином. Загальні розміри регіону - 300x320 км. Він охоплює частину Волин­ської, Тернопільської і Чернівецької областей і майже повністю територію Львівської, Івано- Франківської і Закарпатської областей. Продуктивні горизонти в цьому регіоні зустрічаються в палеозойських, мезозойських і кайнозойських відкладах. В основному наф­та та газ видобуваються у Передкарпатській нафтогазоносній провінції. Тут у Зовнішній (Більче-Волицькій) зоні ГІередкариатського прогину переважають газові родовища, а у Внутрішній (Бориславсько-ІІокутській) - нафтові. Основними продуктивними товщами є теригенні утворення крейди, палеогену і неогену.

Нафтогазоносність Волино-ІІодільської провінції пов’язана з південно-західним заглиб­ленням Східно-Європейської платформи. В її межах виділяються Львівський палеозойсь­кий прогин, Стрийський юрський прогин і Львівська крейдова западина.

Товщина палеозойських відкладів у межах Львівського прогину перевищує 5 км, посту­пово зменшуючись у східному та південно-східному напрямках. Вони зім’яті у пологі склад­ки північно-північно-західного простягання. Максимальна їх дислокованість спостерігається на південному заході прогину впродовж лінії Львів-Жовква-Угнів. На північно-східній пери­ферії Львівського прогину розташоване Локачівське газове родовище промислового значення.

Локачівська складка - це асиметрична антикліналь з коротким і крутим (5 — 7°) південно-східним крилом і протяжним пологим (не більше 3°) північно-західним. Розміри складки по ізогіпсі - 680 м, розміри одного із продуктивних горизонтів середнього девону - 9x4 км. Амплітуда підняття складки досягає 100 м. Колектори тут представлені крупнозер- нистими алевролітами і дрібнозернистими пісковиками олігомиктового кварцевого складу. Відкрита пористість порід коливається у межах 3 — 20 %, а проникність -

На крайній північно-західній структурі складок Львівського прогину розташоване Ве- ликомостівське газове родовище. Два газових поклади виявлені тут у відкладах середнього девону. Колекторами є пісковики, алевроліти та карбонатні породи з низькими колекторськими властивостями. Абсолютно вільні дебіти свердловин в окремих покладах коливаються у межах 15 — 39,5 тис.м3/добу. Тип покладів пластовий, склепінний. Газ родовища вугле­водневий з переважаючим вмістом метану (88%) •

Зовнішня (Більче-Волицька) зона Передкарпатського прогину умовно поділяється на три підзони: найбільш занурену Крукенецьку, Косівсько-Угерську й Івано-Франківську, яка прилягає до платформи. Межами між ними служать повздовжні регіональні розломи: Городоцько-Калуський і Краковецько-Стрийський. Залежно від глибини залягання донео- генової основи і розподілення товщин баден-сарматських відкладів у Зовнішній зоні виділяються такі тектонічні одиниці: Косівська (баденська) западина з товщиною відкладів до 2,1 м на південному сході, Угерсько-Крукенецька (баден-сарматська) западина з товщи­ною відкладів 1 — 5,5 км на північному заході і Івано-Франківське поперечне підняття, яке їх розділяє.

Територія Зовнішньої зони, яка довгий час після крейдового періоду була суходолом, інтенсивно розмивалась. Тому неогенові відклади, які представлені тут в основному отансь- ким (гельветським), баденським і сарматським ярусами, залягають на різновікових донео- генових відкладах від рифея до крейди включно.

Промислові газові поклади Зовнішньої зони приурочені до мезозойських ерозійно-тек­тонічних виступів, які перекриті міоценовою покришкою (50,5 % від початкових запасів газу Зовнішньої зони), а також до міоценових відкладів (49,4 %). Масивні поклади газу, що трапляються в породах юри або крейди, розташовані в облягаючих їх гельветських та ниж- ньобаденських пісковиках. Неогенові відклади газоносні на всій території Зовнішньої зони, але і в них понад 93 % початкових розвіданих запасів газу зосереджено у північно-західній ча­стині зони, що зумовлено наявністю більш повного розрізу неогенових відкладів у цій частині.

Найбільшими родовищами, які виявлені в мезозої, являються Більче-Волицьке, Рудківське, Угерське, Залужанське, Онарське, Ііинянське і Хідновицьке. У газових покла­дах нижнього сармату, які залягають на глибинах до 1 км, зустрічаються найсухіші гази з вмістом метану до 99 %. У газі мезозойських відкладів вміст метану зменшується до 95 — 96 % при одночасному збільшенні вмісту важких вуглеводнів. Колекторами газу в крейдо­вих і неогенових відкладах є пісковики. їх ефективна пористість відповідно становить 18 — 23 і 10 — 25 %.

Колекторами нафти в юрських відкладах Зовнішньої зони є тріщинуваті й кавернозні вапняки. Основне значення при фільтрації нафти в пласті мають тріщини і каверни. Нафта юрських відкладів важка, високов’язка з високим вмістом асфальтенів, смол і сірки і дуже малим вмістом парафінів. В 1989 р. була підтверджена промислова нафтоносність юрських відкладів.

Внутрішня зона Передкарпатського прогину складається з верхньокрейдових, палеоге­нових і нижньоміоценових утворень, причому основний її об’єм займають палеогенові відклади. Ці породи мають винятково складну будову і утворюють покривну структуру (Бо- риславсько-Покутський покрив). Складки її у переважній більшості - це лінійні ан­тикліналі, насунуті одна на одну у північно-східному напрямку, які групуються у два-три яруси. Покрив у цілому ускладнюється системою поперечних розривних порушень. Вони можуть бути як загальні для покриву в цілому, так і спостерігатися у тілі окремих ярусів. Поперечні порушення зумовили блокову будову Внутрішньої зони. Загальна товщина по­криву змінюється від 2 до 8 км нри товщині окремих ярусів складок 0,5 — 3 км. У північно- західному і південно-східному напрямках розміри покриву зменшуються до повного його виклинювання. Загальні розміри Внутрішньої зони становлять 275 на 7 — 24 км.

У межах Внутрішньої зони Передкарпатського прогину виявлено і розвідано 33 родови­ща нафти і газу. Основною продуктивною товщею є палеогенові відклади. За кількістю ви­добувних запасів три родовища (Бориславське, Долинське і Битків-Бабченське) відносяться до крупних, решта - до дрібних. У першому структурному ярусі (найбільш припіднятому) розміщується 52, у другому - 12, у третьому - 35 і в четвертому автохтонному - 1 % запасів. Розподіл запасів вуглеводнів в умовному паливі по розрізу мас такий вигляд, %: 55 — в еоценових; 40 — в олігоценових (менілітова свита); 4 — в палеоценових і 1 — в крейдових і нижньоміоценових (поляницька свита) відкладах. Найбільше газоподібних вуглеводнів (вільний газ) вміщується у еоценових відкладах (89 %), а рідких - в олігоценових (56 %).

Більшість виявлених покладів вуглеводнів пов’язані з лінійними складками і відносяться до склепінного типу. Зональний розподіл колекторів (лінійно-витягнені смуги пісковиків) зумовив наявність літологічно обмежених покладів нафти та газу. Колекторами нафти та газу служать дрібно- і середньозернисті кварцеві пісковики, які відзначаються низькими ємкісно-фільтраційними властивостями. Кращими колекторськими властивостями відзначаються пісковики вигодської свити. їх пористість на Долинському родовищі стано­вить 9 — 15 %, проникність - 4...6*10‘3, а в окремих зразках - 45 — 50*10"3 мкм2.

Нафта палеогенових покладів метаново-нафтенова, малосірчиста, смолиста, високопа- рафіниста. Густина її коливається у межах 770 — 870 кг/м3. У газах газових покладів вміст метану становить 85 — 99 %. Потенціальний вміст конденсату змінюється від кількох де­сятків до 400 см33.

У складчастих Карпатах з північного сходу на південний захід виділяються Скибова, Кросненська, Чорногорська, Дуклянська, ГІаркулецька, Рахівська, Магурська, Мармарось- ка і Пенінська зони, Мармароський масив і зона Підгаля. Всі вони представляють собою по­криви, за винятком Кросненської зони і зони Підгаля. Найбільш характерною структурною особливістю покривів є наявність тут паралельних дуже вузьких, але протяжних лусок-мо- нокліналей, які відділені одна від одної насувами другого порядку.

Кросненська зона не має явно вираженої покривної будови. Вона представляє собою своєрідну депресію відносно сусідніх покривів і складається з олігоцен-міоценових відкладів великої товщини. В цій зоні, як і в інших тектонічних зонах, розвинені луски-покриви типу скиб у Скибовому покриві.

Складчасті Карпати займають незначне місце щодо видобутку нафти і газу. Нафтові поклади тут приурочені до пісковиків стрийської і ямненської свит. Початкові дебіти в них не перевищували 20 т/добу, а з часом стабілізувалися в межах 100 — 200 кг/добу. З ямнен- ськими пісковиками пов’язане Стрільбицьке родовище і один з нафтових покладів Битків- Бабченського родовища. Незначні припливи нафти або нафти з водою були одержані при випробуванні нижньоверховинсько-верхньоголовецької підсвити олігоцена на Хащів-Ло- пушнянській площі Кросненської зони.

Закарпатський неогеновий прогин обмежений на північному сході Закарпатським, а на південному заході - Припанонським глибинним розломами. Донеогенова основа прогину має блоково-складчасту структуру і складена осадовими вулканогенними утвореннями па­леогену, крейди, юри, тріасу і, ймовірно, метаморфізованими породами палеозою. Більшу частину основи Закарпатського прогину заповнюють відклади кричевської свити крейдової системи (чорносланцева карбонатно-теригенно-глиниста товща). Більш ніж трикілометровий комплекс неогенових молас дислокований у прогині в пологі складки, уск­ладнені в центральній частині прогину соляними діапірами. На основну товщу молас міоцену-пліоцену по зовнішній і внутрішній периферіях прогину налягає товстий комплекс вулканогенних переважно основного складу утворень Вигорлат-Гутинської гряди. Дві вітки цієї гряди з’єднуються смугою меридіонального простягання, яка розділяє орографічно весь прогин на дві частини (западини): південно-східну (Солотвинська) і північно-західну (Му­качівська).

У неогеновому структурно-тектонічному поверсі прогину виявлено два газових родови­ща: Солотвинське і Русько-Комарівське. Солотвинське родовище газу розташоване у Со- лотвинській западині. Промислову газоносність мають його нижньоміоценові відклади (но- воселицька свита бадена). Колекторами прогину є пісковики, піщані туфи і туффіти, по­кришками - відклади тереблянської свити. Русько-Комарівське родовище розташоване в центральній частині Мукачівської западини. Воно представляє собою брахіантикліналь, по­рушену розривами, ускладнену міжпластовою інтрузією гранодіорит - порфірів. Поклади газу в цьому родовищі пластові, склепінні, тектонічно і літологічно екрановані; колекторами мужать прошарки пісковиків, покришками - глинисті пачки неогенових відкладів; для газу характерний великий (від ЗО до 40 %) вміст азоту. Останнім часом у південно-східній час­тині Мукачівської западини виявлено Королівське газове родовище.

Причорноморсько-Кримську провінцію складають нижній і верхній докембрії, палео­зой, мезозой і кайнозой. Нижньодокембрійські породи (архей - нижній протерозой) утво­рюють фундамент південного схилу Східно-Європейської платформи. їх поверхня залягає на значних глибинах (1 км і більше) і занурюється в південному напрямку. Вона перекрита мезозойсько-кайнозойськими відкладами в Центральному Причорномор’ї і палеозойсько- кайнозойськими в Західному Причорномор’ї. Це переважно кристалічні сланці, гнейси, мігматити і різні гранітоїди.

Верхньопротерозойські породи відомі двох типів: у Рівнинному Криму і на піднятті Голіцина в акваторії Чорного моря залягають сильнодислоковані зелені сланці; в Західному Причорномор’ї верхньопротерозойські породи залягають на дорифейському фундаменті Східно-Європейської платформи і представлені валдайською серією вендсь- кого комплексу. Це переважно дрібнозернисті пісковики, алевроліти й аргіліти загальною товщиною до 1,5 км.

Палеозойські породи в Рівнинному Криму представлені пісковиками з прошарками чорних і темно-сірих вуглисто-карбонатних, вуглисто-карбонатно-серицитових і глинистих сланців, які умовно відносяться до ранньо-середньокам’яновугільних. В Західному Причор­номор’ї серед палеозойських утворень встановлені відклади всіх систем. Це переважно те­ригенно-карбонатні породи загальною товщиною понад 3 км.

Значно поширені мезозойські утворення. Тріасові породи представлені вапняками, до­ломітами та мергелями в нижній частині розрізу і пісковиками, алевролітами й аргілітами у верхній. Серед юрських відкладів в одних районах провінції переважають теригенні поро­ди, в інших - карбонатні. Крейдові відклади представлені нижнім і верхнім відділами. Май­же у всьому регіоні розріз нижньої крейди починається грубоуламковими теригенними по­родами (піски, гравеліти). Вище залягають лагунно-континентальні та прибережно- морські відклади (пісковики і аргіліти з прошарками глин). Внаслідок вулканізму в Північно-Кримському прогині сформувалася осадово-вулканогенна товща тархункутської свити (400 м). Загальна товщина нижньокрейдових відкладів в Рівнинному Криму змінюється від 200 м до 2,2 км, в Північному Причорномор’ї - від 100 до 400, а в Західному

Палеоценові й еоценові відклади складені дрібнозернистими глинистими вапняками і мергелями. Олігоценові та нижньоміоценові утворення на всій території Причорномор’я і Криму представлені монотонною товщею піщано-алевролитових глин майкопської свити. В Західному Причорномор’ї глини поступово заміщуються глинистими пісками і гіпсовиками. Товщина відкладів майкопської свити змінюється від 700 — 1000 до 3000 — —5000 м. Розріз середнього і верхнього міоцену і пліоцену складений піщано-глинистими і карбонатними відкладами.

Північну частину провінції займає південна окраїна Східно-Європейської платформи. До зони зчленування древньої платформи з розташованою південніше молодою Скіфською плитою приурочена глибока депресія субширотного напрямку, виповнена великою товщею (до 8 км) переважно мезозойсько-кайнозойських, а місцями - і більш давніх відкладень. Ця вузька і витягнута структура складається з трьох прогинів (з заходу на схід): палеозойського ІІридобруджинського, Північно-Кримського і Північно-Азовського, які розділені субмеридіональними розломами і поперечними перепонками. З півдня Причорноморські прогини обмежені зоною виступів, фундамент яких складений складчастими породами рифейського і палеозойського віку. Пе Кілійсько-Зміїне і Чорноморське підняття, Кримське склепіння (об’єднує Каламітське, Новоселівське і Сімферопольське підняття) і Азовський вал, який займає всю центральну частину Азовського моря. З півдня Новоселівське підняття відокремлене вузьким субширотни.ч грабеном від Альмінської депресії, яка складається з крейдових і палеоген-неогенових відкладів товщиною до 2 км. Південний борт Азовського валу переходить в Південно-Азовський виступ - нахилену на північ монокліналь шириною від 18-20 до 40-45 км з інтенсивним зануренням всіх країв осадового чохла і поверхні фун­даменту. Далі на південь виступ змінюється Індольським прогином. Перехід відбувається по флексурі, якій у фундаменті відповідає система великоамплітудних (1,5 — 2 км) розрив­них порушень. Максимальна потужність осадової товщі в прогині - 15 км, причому 1/3 її припадає на відклади майкопської свити.

Стратиграфічний діапазон нафтогазоносності в Причорноморсько-Кримській провінції включає весь комплекс відкладів - від докрейдових до неогенових включно. Тут відкрито 16 газових і 10 нафтових родовищ. В газових родовищах поклади розміщені у верхньокрейдо- вих, палеоценових і майкопських відкладах; в газоконденсатних - в нижньокрейдових, па­леоценових і майкопських; а нафтових - в міоценових, майкопських, верхньо- і нижньок­рейдових і частково девонських. Єдине родовище в середньодевонських відкладах - Східно- Саратське розташоване та території Саратського району Одеської області. Нафтоносність в ньому виявлено в карбонатно-хемогенних породах.

Нижньокрейдовий комплекс характеризується регіональною нафтогазоносністю і є од­ним з основних об’єктів для пошуків покладів. Верхньокрейдово-палеоценовий комплекс складений переважно вапняками й мертелями з підпорядкованими прошарками глин, пісковиків і алевролітів. Майкопський комплекс також регіонально нафтогазоносний. Він характеризується одноманітним літологічним складом. В розрізі комплексу переважають глини, кількість піїцано-алевролітових відкладів рідко перевищує 20 %. Товщина його про­шарків коливається від 10 до 100 м. Неогеновий нафтоносний комплекс складений різноманітними теригенними і карбонатними породами (глини, пісковики, піски, конгло­мерати, мергелі і вапняки). Продуктивні горизонти в ньому приурочені до пісковиків і вап­няків середнього та верхнього міоцену.

Родовища пов’язані з антиклінальними складками, серед яких виділяються два основ­них типи: нормальні брахіантикліналь!» та брахіантиклінальні, ускладнені грязьовим діапіризмом (діапірові та криптодіапірові складки). Останні поширені в основному на Кер­ченському півострові. Довжина складок в середньому досягає 5 — 10, окремих - до 40 км. Амплітуда змінюється від 50 до 600 — 800 м.

На даному етапі геологічної вивченості півдня України до найперспективніших на наф­ту і газ відносяться крейдові (особливо нижньокрейдові), дат-палеоценові і майкопські відклади. Заслуговують уваги і докрейдові комплекси: рифей-палеозойський (в Західному Причорномор’ї) і тріас-юрський (в окремих районах провінції)