logo
Геологія

4.1.3. Складання кореляційних схем

Кореляційною схемою називають креслення, призначене для відображення стратиграфічних співвідношень у розрізах свердловин. На ній фіксують глибини залягання і товщини стратиграфічних підрозділів в усіх пробурених свердловинах. Зазвичай кореляційні схеми будують у вер­тикальному масштабі 1 : 2000, 1 : 1000, 1 : 500, 1 : 200. Такі схеми створю­ють відповідно до розміщення свердловин на структурі або за порядком їх номерів; свердловини, що бурять у склепінні, — в центрі схеми, а ті, що на крилах, — на периферійних частинах схеми.

Рис. 4.3. Схема зіставлення геолого-геофізичних розрізів свердловин нижньокрейдових від­кладів Усть-Балицького родовища (за даними Тюменського геологічного управління, Росія):

1 — аргіліти; 2— алевроліти, пісковики; 3— водонасичені; 4— нафтонасичені; 5— конгло­мерати; ПО — уявний опір

Одним із основних елементів кореляційних схем є лінія зіставлення,яку проводять для більш наочного зображення зміни товщин відкладів, які корелюються. Лінією зіставлення може слугувати покрівля або підош­ва пласта, яку умовно можна прийняти за горизонтальну поверхню. При цьому має бути сталою товщина як самого пласта, так і шарів, які пере­кривають його. Не можна за таку лінію брати поверхню неузгодження,

ліпше пласт, який залягає нижче або вище цієї поверхні. Лінію зістав­лення проводять жирною рискою, розрізи усіх свердловин вирівнюють по лінії зміни товщин нижчезалягаючих порід, які стають добре помітними. Межі одновікових шарів з'єднують прямими лініями, межі перерв — хви­лястими.

Оскільки на кореляційних схемах відображають стратиграфічні співвід­ношення, літологічний склад пластів можна не показувати.

Якщо кореляційну схему будують за результатами зіставлення великої кількості свердловин, кожну свердловину можна відобразити не колонкою, а лише однією лінією. На схемі проводять межі усіх пластів, а потім штри-ховкою або кольором виділяють найхарактерніші з них. Проте найоб'єк-тивнішу інформацію про результати кореляції розрізів свердловин дають схеми, на яких показано геолого-геофізичні розрізи (рис. 4.3). За такими схемами можна отримати уяву про розчленування пластів, їх витриманість у межах площі.