logo
ONGS

58. Охарактеризуйте задачі та особливості підземного зберігання газу

Загальний об'єм газу у підземному сховищі поділяється на дві частини: активний (робо­чий) і буферний (залишковий) газ. Активний газ - це газ, який використовується для по­криття різного виду дефіциту газопостачання. Сюди ж входять державний та оперативний резерви газу.

Буферний газ постійно знаходиться у газосховищі під час його експлуатації і призначе­ний для створення певного пластового тиску у підземних сховищах газу (ПСГ) під кінець відбору активного об'єму газу, що дає змогу забезпечити необхідну продуктивність об'єкта зберігання газу, нормальні умови експлуатації пласта, підземного і наземного обладнання, а також дотримання вимог охорони надр.

При інших рівних умовах співвідношення активного і буферного об'ємів газу повинне бути максимально можливим, що визначається на основі детального техніко-економічного аналізу. Для більшості ПСГ, які експлуатуються, це співвідношення перебуває в межах 0,3-0,7.

Режим роботи підземних сховищ, газу визначається максимальним і мінімальним пла­стовими тисками. Максимальний пластовий тиск відповідає повному заповненню підземного сховища, мінімальний - буферному об'єму газу в пласті.

Окрім цього, розрізняють максимально допустимий тиск у ПСГ, який може бути рівним або вищим максимального. Максимально допустимий тиск у сховищі залежить від конкретних гсолого-промислових умов: глибини залягання пласта; висоти пастки, в якій створюється ПСГ; особливостей тектонічної будови структури; товщини, пластичності, міцності та проникності покришки, яка перекриває місткість сховища; режиму роботи пла­ста та ін.

В кожному окремому випадку він повинен бути визначений на основі детального геолого-промислового аналізу та спеціально проведених лабораторних досліджень.

Створювані підземні сховища газу повинні відповідати таким вимогам:

а) підземне сховище газу має розміщатися поблизу великих споживачів газу. Вва­жається, що оптимальна відстань ПСГ від споживача не повинна перевищувати 0,1 довжи­ни магістрального газопроводу;

б) місткість сховища (або групи сховищ) повинна забезпечувати зберігання даного об'єму активного газу (з врахуванням резерву);

в) для ПСГ, які працюють в сезонному режимі, система облаштування та устаткування (свердловини, ДКС, система підготовки газу) має забезпечити заданий постійний відбір га­зу протягом 90—100 діб при тривалості сезону відбору 120—150 діб. Резервний об'єм газу повинен бути забезпечений заданими потужностями для його відбору в будь-яку пору року.

Добова продуктивність газосховищ, які працюють у піковому режимі, повинна станови­ти не менше 2 % від об'єму активного газу;

г) оптимальна глибина залягання ПСГ 600-1500 м, що забезпечує використання одних і тих же газоперекачувальних агрегатів як при закачуванні, так і при відбиранні газу. При зменшенні глибини залягання ПСГ закачування газу може здійснюватися безкомпрссорним способом, проте за цих умов суттєво збільшується частка буферного газу. При великих гли­бинах залягання ПСГ більша частина газу може бути відібрана безкомпресорним способом, але при цьому різко збільшуються капітальні витрати на будівництво свердловин та на ком­пресування газу при закачуванні;

д) пастка, в якій створюється сховище, має бути герметичною. При створенні ПСГ у виснажених родовищах особливу увагу слід приділяти якості будівництва свердловин, які використовувались при розробці.