logo
Геологія

3.8.12. Визначення тиску насичення

Тиском насичення пластової нафти називають мінімальний тиск, за якого проба нафти ще знаходиться у рідкому однофазному стані. Зі зниженням тиску на нафту нижче тиску насичення з проби нафти почи-

нає виділятися розчинений в ній газ, і проба стає двофазовою газонафто­вою сумішшю. Звідси випливає: якщо відомий пластовий тиск і визначе­ний тиск насичення, можна робити висновок щодо стану нафти в пласті. Якщо пластовий тиск менший за тиск насичення, нафта знаходиться у двофазному стані, тобто над нафтою в пласті є газ. Якщо ж пластовий тиск більший за тиск насичення, то в пласті є лише рідина. Тиск насичення проби визначають двома методами:

та інтенсивним гойданням останньої. Проба знаходитиметься в однофаз­ному стані тоді, коли під час незначного натискання преса спостерігати­меться різке збільшення тиску.

Для визначення тиску насичення першим методом повільно, ступін­часто знижують тиск від значень, за яких проба, безумовно, знаходиться в однофазному стані, і стежать за показниками манометра. Після чергового зниження тиску бомбу розгойдують.

У момент початку виділення газової фази тиск стабілізується, а під час розгойдування бомби — трохи зростає. Сталий тиск і є тиском насичення.

Другий метод визначення тиску насичення є точнішим. Він полягає в тому, що при однакових інтервалах збільшення об'єму тиск однофазної системи зменшується значно інтенсивніше, ніж тиск двофазної системи. Зміну об'єму і тиску вимірюють за допомогою вимірювального преса. В

Зміну об'єму проби в бомбі визначають вимірювальним пресом з узят­тям відліків на пресі та зразковому манометрі.

Перпендикуляр, опущений з точки перегину на вісь р, дає відлік, який дорівнює тиску насичення нафти за певної пластової температури.

Пластову нафту, яка є гомогенною газонафтовою сумішшю складного хімічного складу, можна розглядати як псевдобінарну суміш двох компо­нентів — газу і стабілізованої нафти.

Під газом розуміють суму фракцій, виділених із суміші в газовій фазі за нормальної температури і зниження тиску до нормального.

Під стабілізованою нафтою розуміють рідину, що не містить розчине­ного газу за нормальних умов. У разі підвищення тиску в стабілізованій нафті розчиняється значна кількість газу.

В промисловій технології вміст газу і нафти оцінюють величиною так званого газового фактора. Під газовим фактором розуміють відношення дебіту газу, визначеного за нормальних умов, до дебіту нафти (в тоннах) за той самий проміжок часу.

Під час досліджень пластових нафт зручніше виражати газовий фактор у безрозмірних одиницях із зарахуван­ням об'єму газу до об'єму нафти.

З огляду на те що у деяких випад­ках у нафті багатих на газ родовищ може міститися вільний газ, доречно ввести поняття "газовий фактор роз­чиненого газу", маючи на увазі під цією величиною об'ємний вміст роз­чиненого газу на одиницю об'єму ста­білізованої нафти.

Під коефіцієнтом збільшення об'є­му пластової нафти розуміють відно­шення об'єму пластової нафти до об'є­му стабілізованої нафти, яка виділила­ся з певного об'єму пластової нафти під час її дегазації.

Визначення газової складової про- Рис 343 залежність зміни об'єму від би полягає в тому, що пробу в умовах зміни тиску пластової температури і тиску, що на

2,0—3,0 МПа перевищує тиск насичення, переводять в однофазний рід­кий стан, а потім, при цьому самому тиску, частину проби (3—5 мл) ви­пускають у газосепаратор. У газосепараторі проба дегазується. Стабілізо­вана нафта збирається у нижній частині сепаратора, а газ накопичується в газомірі. У сепараторі та газомірі вимірюють об'єми стабілізованої наф­ти і газу, що виділився, за атмосферного тиску і кімнатної температури.

Поділивши об'єм газу, приведений до тиску 760 мм рт. ст. і температу­ри 20 °С, на об'єм стабілізованої нафти, приведений до тих самих умов, одержують величину газового фактора проби.

З цього самого досліду визначають коефіцієнт збільшення об'єму про­би. Для його обчислення слід об'єм проби, витісненої пресом з бомби РУТ, поділити на об'єм стабілізованої нафти.