34. Заходи щодо підвищення стійкості укосів і схилів.

Одним з найбільш ефективних способів підвищення стійкості укосів і схилів є їх виполажіваніе або створення уступчастого профілю з утворенням горизонтальних майданчиків (берм) по висоті укосу. Однак це завжди пов'язане зі збільшенням обсягів земляних робіт. При відносно невеликій висоті укосів може виявитися ефективною пригрузка підошви в його низової частини або пристрій підпірної стінки, що підтримує укіс. Позитивну роль також грають закріплення поверхні укосу одерновкой, мостіння каменем, укладанням бетонних або залізобетонних плит.

Найважливішим заходом є регулювання гідрогеологічного режиму укосу або схилу. З цією метою сток поверхневих вод перехоплюється пристроєм нагірних канав, відведенням води з берм. Підземні води, що височує на поверхні укосу або схилу, перехоплюються дренажними пристроями з відведенням вод в спеціальну лівнесточную мережу.

При необхідності розробляються складні конструктивні заходи типу прорізування потенційно нестійкого масиву грунтів системою забивних або набивних паль, вертикальних шахт і горизонтальних штолень, заповнених бетоном і вхідних в підстилають нерухомі частини масиву. Використовується також анкерне закріплення нестійких об'ємів грунту, часто у взаємодії з підпірними стінками або пальовими конструкціями.

27. Напруження в грунті Розподіл напружень в грунтовому середовищі від зосередженої сили, що прикладена на поверхні грунту. Загальний випадок визначення напружень в грунтовому середовищі від вертикальних сил. Додатковий тиск в грунті та методи його визначення за нормами, тиск по осі в кутових точках фундаменту. Розподіл напружень по підошві фундаменту. Фактичні та розрахункові форми епюр тиску по підошві фундаменту.

40. Набухання – збільшення об'єму грунту при зволоженні. Зумовлене сорбцією вологи грунтовими частинками й гідратацією обмінних катіонів. Залежить від мінералогічного складу та складу колоїдів і обмінних катіонів. Найвища здатність до набухання встановлена у грунтів, багатих на монтморилоніт та вермикуліт, найменша – у збагачених каолінітом. Сильно набухають грунти, насичені натрієм.

41. Інженерно-геологічні умови з урахуванням факторів природних та техногенних процесів і видів специфічних ґрунтів за категорією складності поділяються на: прості (І категорія), середньої складності (II категорія) та складні (III категорія). Згідно з ДБН А.2.1-1-2008 «Вишукування. Інженерні вишукування для будівництва» та роз'яснення Інституту геофізики ім. С.І. Субботіна ПАН України від 18.06.2013 № 01-7-381 складними інженерно-геологічними умовами вважають інженерно-геологічні умови II та III категорій складності, які визначаються за особливістю рельєфу, гідрогеологічного режиму, наявності сейсмічності 6 і більше балів, присутністю потенційно небезпечних природних і техногенних процесів, серед яких: селі, лавини, переробка берегів річок, озер, водосховищ, підтоплення територій, карст, суфозія, схилові процеси (зсуви,обвали, соліфлюкція); а також специфічними видами ґрунтів, які складають будівельний майданчик, серед яких, зокрема, багаторічно мерзлі, просідаючі, набухаючі, органо-мінеральні та органічні, засолені, елювіальні, техногенні. Інженерно-геологічні умови будівництва у всіх випадках слід розглядати в комплексі як взаємопов'язану і органічну систему складових природно-геологічної та техногенної ситуації. Залежно від інженерно-геологічних умов: - до ІІ-ї категорії складності відносять території з обмеженим (до 20% площі) поширенням специфічних грунтів, з обмеженим (до 5% площі) розвитком потенційно небезпечних природних і техногенних процесів, cейсмічністю 6 балів, рівнем ґрунтових вод більше 5 м і менше 10 м, нахилом вільної поверхні ґрунту до 15 градусів; - до ІІІ-ї категорії складності відносять території з поширенням (понад 20% площі) специфічних ґрунтів, з розвитком (понад 5% площі) потенційно небезпечних природних і техногенних процесів, сейсмічністю 7 і більше балів, рівнем ґрунтових вод менше 5 м, нахили вільної поверхні ґрунту 15 і більше градусів.