3.6. Послаблення сонячної радіації в атмосфері
При проходженні крізь атмосферу сонячна радіація суттєво змінюється. Частина її засвоюється окремими газовими складовими атмосфери та домішками і перетворюється на тепло. Ще частина радіації розсіюється молекулами повітря та твердими і рідкими домішками і частина її відбивається.
Процес засвоєння сонячної радіації має вибірковий або селективний характер, тобто різні гази засвоюють радіацію різною мірою в різних ділянках спектра.
Так азот засвоює радіацію лише дуже малої довжини хвилі в ультрафіолетовій частині спектра. Оскільки енергія сонячної радіації у цій ділянці спектра дуже мала, то засвоєння радіації азотом практично не впливає на потік сонячної радіації. Мало засвоює сонячної радіації також кисень: у двох дуже вузьких ділянках видимої частини спектра та в ультрафіолетовій його частині.
Більше сонячної радіації засвоює озон. Хоч озону в атмосфері дуже мало, але в результаті його засвоєння до поверхні Землі не доходять промені коротші за 0,29 мкм, тобто озон засвоює всю далеку частину ультрафіолетової радіації. Це становить близько 4 % від сумарної енергії сонячного променя.
Вуглекислий газ добре засвоює сонячну радіацію в інфрачервоній ділянці спектра. Але вміст його в атмосфері малий і слабкий потік радіації, тому і засвоєння сонячної радіації ним малопомітне. Основним газом, який засвоює інфрачервону радіацію, є водяна пара, яка зосереджена в основному в нижній тропосфері. Вона засвоює значну частину енергії променя. Сонячну радіацію засвоюють також хмари та різні домішки. За сильного запилення атмосфери, особливо у містах, засвоєння сонячної радіації твердими домішками може бути значним.
У цілому в атмосфері засвоюється 15-20 % радіації, яка надходить від Сонця на верхню межу атмосфери. Це залежить головним чином від зміни вмісту водяної пари та пилу, від наявності хмар, від висоти Сонця над обрієм. При зміні висоти Сонця змінюється товщина шару повітря, який пронизують промені.
При проходженні крізь атмосферу пряма сонячна радіація ще й розсіюється. Розсіюванням називається часткове перетворення радіації в таку, що розповсюджується за всіма напрямками. Радіація розсіюється в оптично неоднорідному середовищі, де показник переломлення променів змінюється від однієї точки до іншої. Такою і є атмосфера. Навіть за умови чистого повітря постійно змінюється густина повітря у зв’язку з тепловим рухом молекул. Тим більше, що в реальній атмосфері завжди є краплі, кристали льоду й солей, пил тощо. Розсіювання тим більше, чим більше міститься у повітрі аерозолів. Отже, зустрівши на своєму шляху молекули газів та аерозолів, частина сонячних променів змінює свій напрям руху, тобто розсіюється. Від таких часток радіація розповсюджується так, ніби вони є джерелом радіації.
Закон розсіювання радіаціїмолекулами газів у чистому повітрі встановив англійський фізик Релей
і = а/λ4·І,
де І – потік прямої радіації, а – коефіцієнт пропорційності, який залежить від кількості молекул газу в одиниці об’єму, λ – довжина хвилі радіації, і – потік розсіяної радіації.
Розміри молекул газів більше ніж в 10 разів менші, ніж довжина хвиль радіації. Отже, розсіювання радіації обернено пропорційне четвертій степені довжини хвилі, тобто короткі хвилі розсіюються більше (табл. 3.3). Так фіолетові промені розсіюються в 14 разів більше, ніж червоні. Фіолетові і сині промені розсіюються більше ніж блакитні, але їх енергія значно менша, ніж енергія блакитних променів і цим пояснюється блакитний колір неба. Інфрачервоні промені розсіюються дуже мало.
Таблиця 3.3 Коефіцієнти розсіювання для деякої довжини сонячних променів.
Колір | Червоні | Жовті | Блакитні | Фіолетові |
λ мкм | 0,760 | 0,598 | 0,486 | 0,396 |
ì | 0,31 | 0,86 | 1,9 | 4,4 |
Розсіювання радіації домішками в атмосфері – пилом, краплями, кристалами, які мають значно більші розміри, ніж молекули, відбувається за законом Мі, тобто, обернено пропорційно меншій степені довжини хвилі. Цей показник степені змінюється у межах від 1 до 4 і залежить від розміру частинок. При незначному забрудненні атмосфери показник степені близький до одиниці (λ´), тобто, промені усіх довжин хвиль розсіюються однаково. Ось чому наявність домішок у повітрі надає небу білястого відтінку, а туман і хмари мають білий колір.
Якщо домішки в атмосфері мають діаметр більше 1 – 2 мкм, то вони уже не розсіють радіацію, а відбивають її як маленькі дзеркальця незалежно від довжини хвилі.
Розсіюється в атмосфері близько 25 % енергії сонячного проміння. Близько 2/3 розсіяної радіації досягає земної поверхні. Розсіяна радіація надходить у кожну точку земної поверхні від усього небосхилу, а не від диску Сонця. Тому, потік розсіяної радіації вимірюють на горизонтальну поверхню. Оскільки більше розсіюються короткі промені, то змінюється і спектральний склад розсіяної радіації, тобто вона багатша короткохвильовими променями. Чим довший шлях сонячних променів в атмосфері, тим більше розсіюється коротких хвиль і тим більшою залишається частка довгих хвиль у прямій радіації. Цим пояснюється жовте і червоне забарвлення Сонця і Місяця біля обрію, особливо коли у повітрі є багато пилу, крапель чи кристалів.
Отже, завдяки розсіюванню радіації в атмосфері ми відмітили два явища, а саме блакитний колір неба та жовто-червоний колір небесних світил біля обрію. Крім того, вся атмосфера вдень є джерелом світла, тобто вдень добре видно і там, куди не надходять прямі сонячні промені. Більше того, вдень достатньо добре видно і в тому випадку, коли Сонце затінене щільними хмарами і зовсім немає прямого сонячного проміння.
Завдяки наявності розсіяної радіації існує таке явище, як вечірні і вранішні сутінки (присмерки). Після заходу Сонця темніє поступово, тобто небо залишається ще освітленим і надсилає до поверхні розсіяну радіацію. Те ж саме вранці, небо світліє і розповсюджує розсіяну радіацію ще до сходу Сонця.
Сутінки називають астрономічними, вони тривають доти, поки Сонце не опуститься під горизонт на 180. Далі вже зовсім темніє. Вранішні сутінки починаються тоді, коли Сонце також на 180 під горизонтом. Перша частина вечірніх астрономічних сутінок і остання частина вранішніх, коли Сонце перебуває під горизонтом не більша 80, називається цивільними сутінками.
Тривалість астрономічних сутінків залежить від географічної широти та пори року. В середніх широтах вони тривають від півтори до двох годин, на екваторі трохи довше години. У високих широтах влітку Сонце може не заходити за горизонт або опускатись не більше ніж на 180. В останньому випадку вечірні сутінки переходять у вранішні і це явище називають білими ночами.
Часто сутінки супроводяться змінами кольорів небосхилу над Сонцем. Ці зміни починаються ще до заходу або продовжуються після сходу Сонця. У цьому випадку зміни кольорів називають вечірньою і вранішньою зорею. Різноманітність кольорів зорі змінюється в широких межах залежно від вмісту аерозолів у повітрі, які розсіюють та розкладають промені.
Після закінчення астрономічних сутінок уже на темному небі інколи появляється зодіакальне свічення. Це ніжне свічення у вигляді нахиленого конусу над Сонцем. Найкраще зодіакальне свічення проявляється в тропічних широтах. Зодіакальне свічення обумовлене розсіюванням сонячного світла космічним пилом.
Ми прослідкували зміни сонячної радіації в атмосфері в результаті її засвоєння газовими складовими, в результаті розсіювання та відбивання. Сумарне послаблення сонячної радіації в атмосфері виражається за допомогою закону послаблення радіації або закону Бугера:
І = І0 рm,
де І – потік радіації (інтенсивність радіації) поблизу земної поверхні чи в атмосфері, І0 – сонячна стала, р – коефіцієнт прозорості атмосфери. Коли Сонце перебуває в зеніті то І=І0∙p, тому р = І/І0 . Фізичний зміст коефіцієнту прозорості атмосфери показує, яка доля сонячної радіації досягає земної поверхні, коли Сонце перебуває в зеніті.
m – оптична маса атмосфери, яка залежить від висоти Сонця над обрієм h (мал. 3.3).
Н Мал. 3.3. Шлях сонячного променя в атмосфері за різної висоти Сонця над обрієм
дуже послаблюються. Величина m визначається за виразом
m = 1/sin h,
але при умові, що h не менше 300. При меншій висоті Сонця залежність складна і mвизначається за таблицями Бемпорада(табл. 3.4). При h = 00, тобто коли Сонце на обрію m= 35,4, а не безмежно великій величині. Отже, в даному випадку промінь послаблюється так, ніби він пронизує 35 атмосфер.
Коефіцієнт прозорості атмосфери змінюється у значних межах: 0,60 – 0,85 і залежить від вмісту водяної пари та пилу. При зростанні широти коефіцієнт прозорості збільшується, оскільки в атмосфері зменшується вміст водяної пари та пилу. Коефіцієнт прозорості ідеальної атмосфери становить 0,90 – це послаблення лише молекулами газів.
Таблиця 3.4. Оптична маса атмосфери m
залежно від висоти Сонця h (за Д. Бемпорадом)
h | 90 | 80 | 70 | 60 | 50 | 40 | 30 | 20 | 10 | 5 | 3 | 1 | 0 |
m | 1 | 1,02 | 1,06 | 1,15 | 1,3 | 1,55 | 2,0 | 2,9 | 5,6 | 10,4 | 15,36 | 25,96 | 35,4 |
Для визначення оптичної маси атмосфери та для обчислення інсоляції потрібно знати висоту Сонця над обрієм h. У дійсний полудень її визначають за формулою
h = 90 – φ +δ,
де φ – географічна широта місцевості, градуси, δ – схилення Сонця, градуси. Висоту Сонця у будь-який час можна визначити за формулою
sin h = sin φ sin δ + соs φ соs δ соs τ
де τ – дійсний час виражений у градусах і відрахований від полудня.
Послаблення сонячної радіації в атмосфері можна виразити через чинник мутності атмосфери Т
І = І0 qmТ,
де q – коефіцієнт прозорості ідеальної атмосфери 0,9. Т – чинник мутності – це кількість ідеальних атмосфер, які повинен пройти промінь щоб сталося таке послаблення, яке відбувається в реальній атмосфері. Ця величина залежить від вмісту водяної пари й аерозолів в атмосфері. Чинник мутності визначається за формулою Лінке
Т = 11,5 lg І0 / І30,
де І30 – інтенсивність прямої сонячної радіації за висоти Сонця 300 ( m = 2). м і с я ц і
С Мал. 3.4. Річний хід чинника мутності атмосфери в Києві.
Взимку чинник мутності найменший,
влітку – найбільший. У сухому арктичному повітрі він менший 2,0, у тропічному повітрі близько 4,0. У морському екваторіальному повітрі р = 0,55, а Т = 7,6. У Києві середнє значення Т = 3,5 (мал. 3.4).
- Міністерство освіти і науки України
- Національний педагогічний університет
- Імені м. П. Драгоманова
- Г. Д. Проценко
- Передмова
- Предмет метеорології та кліматології
- 1.2 Державна гідрометеорологічна служба
- 1.3 Значення метеорології та кліматології для народного господарства
- 1.4 Коротка історія розвитку метеорології та кліматології.
- 2. Атмосфера Землі
- 2.1. Хімічний склад сухого повітря нижніх шарів атмосфери
- 2.2. Склад повітря у високих шарах атмосфери
- 2.3. Густина повітря
- 2.4. Вертикальна будова атмосфери
- 2.5. Методи дослідження атмосфери
- 3. Сонячна, земна та атмосфера радіація
- 3.1. Випромінювання Сонця
- 3.2. Основні закони випромінювання
- 3.3. Спектральний склад сонячної та земної радіації
- 3.4. Сонячна стала
- 3.5. Пряма сонячна радіація
- 3.6. Послаблення сонячної радіації в атмосфері
- 3.7. Сумарна сонячна радіація
- 3.8. Засвоєння сонячної радіації земною поверхнею
- 3.9. Випромінювання земної поверхні та атмосфери
- 3.10. Радіаційний баланс земної поверхні
- 4. Тепловий режим земної поверхні та атмосфери
- 4.1. Тепловий баланс земної поверхні
- 4.2. Нагрівання й охолодження ґрунту
- 4.3. Добовий та річний хід температури поверхні ґрунту
- 4.4 Розповсюдження тепла у глибину ґрунту
- 4.5. Промерзання ґрунту. Вічна мерзлота
- 4.6. Особливості нагрівання і охолодження водойм
- 4.7. Шляхи теплообміну земної поверхні з атмосферою
- 4.8. Добовий хід температури повітря
- 4.9. Неперіодичні зміни температури повітря
- 4.10. Приморозки
- 4.11. Річні зміни температури повітря
- 4.12. Вертикальний розподіл температури повітря
- 4.13. Географічний розподіл температури повітря поблизу земної поверхні
- 4.13.1. Мінливість середніх місячних температур повітря
- 4.13.2. Приведення температури повітря до рівня моря
- 4.13.3.Географічний розподіл середньої річної температури повітря
- 4.13.4. Розподіл середньої місячної температури повітря в січні
- 4.13.5. Географічний розподіл місячної температури повітря в липні
- 4.13.6. Екстремальні температури
- 4.14. Температурні інверсії
- 4.14.1. Приземні інверсії
- 4.14.2. Висотні інверсії
- 4.15. Адіабатичні процеси в атмосфері
- 4.15.1. Сухоадіабатичні зміни температури повітря
- 4.15.2. Вологоадіабатичні зміни температури повітря
- 4.16. Стратифікація атмосфери та вертикальна рівновага сухого повітря
- 4.17. Стратифікація атмосфери та вертикальна рівновага насиченого повітря
- 4.18. Добовий хід стратифікації атмосфери та конвекції
- 4.19. Тепловий баланс системи Земля – атмосфера
- Питання для самоперевірки
- 5. Вода в атмосфері
- 5.1. Випаровування води
- 5.1.1. Тиск насиченої водяної пари
- 5.1.2. Швидкість випаровування води
- 5.2. Географічний розподіл випаровування та випаровуваності
- 5.3. Характеристики вологості повітря
- 5.4. Добовий та річний хід тиску водяної пари
- 5.5. Добовий та річний хід відносної вологості повітря
- 5.6. Географічний розподіл вологості повітря
- 5.7. Конденсація та сублімація водяної пари в атмосфері
- 5.8. Міжнародна класифікація хмар
- 5.9. Мікроструктура та водність хмар
- 5.10. Світлові явища у хмарах
- 5.11. Добовий та річний хід хмарності
- 5.12. Тривалість сонячного сяйва
- 5.13. Серпанок, туман, імла
- 5.13.1. Умови утворення туманів
- 5.13.2. Географічний розподіл туманів
- 5.14. Наземні гідрометеори
- 5.15. Ожеледь. Ожеледиця. Зледеніння літаків
- 5.16. Умови утворення атмосферних опадів
- 5.17. Класифікація атмосферних опадів
- 5.18. Електризація хмар та опадів
- 5.19. Гроза
- 5.19.1. Куляста блискавка
- 5.19.2. Вогні святого Ельма
- 5.20. Активний вплив людини на атмосферні процеси
- 5.21. Режим атмосферних опадів
- 5.21.1. Добовий хід атмосферних опадів
- 5.21.2. Річний хід атмосферних опадів
- 5.21.3. Тривалість та інтенсивність опадів
- 5.22. Географічний розподіл атмосферних опадів
- 5.23. Показники зволоження території
- 5.23.1. Коефіцієнти зволоження території
- 5.23.2. Мінливість умов зволоження території. Посушливі явища
- 5.24. Водний баланс земної кулі
- 5.24.1. Обіг вологи в атмосфері
- 5.25. Сніговий покрив
- 5.25.1. Снігова лінія
- 5.25.2. Хуртовини
- Ключ до тестів і модуля
- 6. Атмосферний тиск та циркуляція атмосфери
- 6.1. Одиниці вимірювання атмосферного тиску
- 6.2. Зміна атмосферного тиску при зміні висоти
- 6.2.1. Вертикальний баричний градієнт
- 6.2.2. Баричний ступінь
- 6.3. Баричне поле
- 6.3.1. Карти баричної топографії
- 6.3.2. Горизонтальний баричний градієнт
- 6.4. Добовий та річний хід атмосферного тиску
- 6 Мал. 6.10. Напрямок вітру в румбах та градусах. .5. Вітер
- 6.6. Сили, які впливають на швидкість та напрямок вітру
- 6.6.1. Зміна напрямку та швидкості вітру при підняті угору
- 6.6.2. Вплив тертя на швидкість і напрямок вітру
- 6.6.3. Добовий та річний хід швидкості вітру
- 6.7. Повітряні маси. Атмосферні фронти
- 6.7.1. Повітряні маси
- 6.7.2. Атмосферні фронти
- 6.8. Струминні течії в атмосфері
- 6.9. Географічний розподіл атмосферного тиску. Центри дії атмосфери
- 6.9.1. Розподіл тиску в січні
- 6.9.2. Розподіл тиску в липні
- 6.9.3. Центри дії атмосфери
- 6.10. Кліматологічні фронти
- 6.11. Загальна циркуляція атмосфери
- 6.11.1. Зони атмосферного тиску та вітру поблизу земної поверхні і в нижній тропосфері
- 6.11.2. Зони тиску та вітру у верхній тропосфері і стратосфері
- 6.11.3. Циркуляція атмосфери в тропічних широтах. Пасати
- 6.11.4. Тропічні циклони
- 6.11.5. Мусони
- 6.12. Циркуляція атмосфери в помірних та високих широтах
- 6.12.1. Циклони
- 6.12.2.Антициклони
- 6.13. Місцеві вітри
- 6.14. Шквали
- 6.15. Маломасштабні вихори
- 6.16. Синоптичний аналіз та прогноз
- 6.17. Місцеві ознаки погоди
- Питання для самоперевірки
- 7. Клімат та чинники його формування
- 7.1. Кліматична система
- 7.2. Чинники формування клімату
- 7.2.1. Радіаційні чинники формування клімату
- 7.2.2. Циркуляційні чинники клімату
- 7.2.3. Роль підстильної поверхні у формуванні клімату
- 7.2.3.1. Основні властивості підстильної поверхні, які впливають на клімат
- 7.2.3.2.Особливості морського та континентального кліматів
- 7.2.3.3. Континентальність клімату
- 7.2.4. Вплив морських течій на клімат
- 7.2.5. Вплив рослинного покриву на клімат
- 7.2.6. Вплив снігового покриву на клімат
- 7.2.7. Вплив рельєфу на клімат
- 8. Класифікація кліматів
- 8.1. Класифікація кліматів л.С. Берга
- 8.2. Класифікація кліматів б.П. Алісова
- 9. Мікроклімат та методи його дослідження
- 9.1. Методи дослідження мікроклімату
- 9.2. Мікроклімат міста
- 10. Зміни та коливання клімату
- 10.1. Ознаки різних типів клімату минулого
- 10.1.1. Ознаки теплого клімату
- 10.1.2.Ознаки холодного клімату
- Ознаки сухого клімату
- 10.1.4. Ознаки вологого клімату
- 10.2. Про зміни клімату в геологічному минулому
- 10.3. Про коливання клімату в історичний час
- 10.4. Сучасні коливання клімату
- 10.5. Гіпотези, що пояснюють зміни клімату Землі
- 10.5.1. Астрономічні гіпотези
- 10.5.2. Фізичні гіпотези
- 10.5.3. Геолого-географічні гіпотези
- 10.6. Вплив людини на клімат
- 10.6.1. Навмисний вплив
- 10.6.1.1. Зрошення
- 10.6.1.2. Осушення
- 10.6.1.3. Будівництво ставків та водосховищ
- 10.6.1.4. Створення полезахисних лісових смуг
- 10.6.1.5. Затримання снігу та талої води на полях
- 10.6.1.6. Збільшення кількості атмосферних опадів шляхом активного пливу людини на атмосферні процеси
- 10.6.2. Ненавмисний вплив
- 10.6.2.1. Зміна газового складу атмосфери
- 10.6.2.2. Збільшення вмісту аерозолів
- 10.6.2.3. Збільшення виробництва промислової енергії
- Тести до іі модуля
- Ключ до тестів іі модуля
- Бібліографічний список
- Предметний покажчик
- Іменний покажчик