Африкано-Аравійська платформа

Африканська докембрійська платформа – найбільша платформа, яка займає площу майже цілого континенту. Північна її межа проходить між Атласькими горами та Середземним морем. На заході платформа опускається під води Атлантичного океану. Східна границя проходить вздовж берега Індійського океану і охоплює о. Мадагаскар. На крайньому півдні платформа межує із герцинідами Капід.

До недавнього геологічного часу (кінець крейди — олігоцен) Африканська (Африкано-Аравійська) платформа включала також Аравійський п-ів і о. Мадагаскар, відділені на сучасному етапі від основної частини платформи рифтовими зонами Суецької затоки, Червоного моря, Аденської затоки на північному сході і Мозамбіцької протоки на сході. Припускають, що в ранньомезозойський і палеозойський час Африкано-Аравійська платформа складала частину суперконтиненту Гондвана.

Геологічна будова.

Фундамент платформи складений метаморфічними і кристалічними породами докембрію, на яких залягають конгломерати, пісковики і строкаті глини, що являють собою проміжний комплекс між фундаментом і осадовим чохлом та розповсюджені місцями в захоронених грабенах.

Осадовий чохол західної частини платформи складений морськими, в основному уламковими, породами палеозою товщиною 6 тис.м та морськими, лагунними і континентальними теригенно-карбонатними відкладами мезозою товщиною до 3-4 тис. м. У східному і північному напрямках повнота розрізу зростає. Мезо-кайнозойські відклади характерні для западин узбережжя Західної Африки. У розрізі всіх западин виділяється регіональна соленосна товща апту лагунно-морського походження, представлена кам'яною і калійною солями з пропластками глин і мергелів.

Африканська древня платформа за своїм характером близька до рухливих древніх платформ типу Китайської. Уся її величезна територія являє собою чергування щитів і кристалічних масивів із внутріплатформовими й окраїнними западинами. У північній частині континенту щити і масиви розбиті чисельними розломами в основному субмеридіонального напрямку. Западини характеризуються різною будовою, глибиною і часом закладання. Серед них зустрічаються симетричні глибокі синеклізи величезних розмірів і вузькі грабени, пов'язані з формуванням докембрійських складчастих поясів. Величезна кількість великих розломів розташовується по окраїнах западин і розбиває їхні центральні частини на окремі блоки, а Східноафриканська рифтова система розсікає весь материк, ідучи за його межі.

На території Африканської платформи можна виділити наступні основні структурні елементи: північний, західний і східний схили платформи, внутрішню частину платформи і Східноафриканську зону розломів (рис. 3.4).

Північний схил платформи (Сахаро-Лівійська плита) розташовується між Атласькими горами і Середземним морем на півночі та смугою кристалічних масивів і щитів на півдні (Регібатський, Туарегський, Теббу, Арабо-Нубійський). Фундамент північного схилу розчленований на великі брили і блоки, що в осадовому чохлі відбиті підняттями.

Н а заході виділяється велика Сахарська синекліза, обмежена на півночі Великим Атласом. На схід знаходяться западина Сірта, що відкривається в Середземне море, і западини Північноєгипетська і дельти Нілу.

+ + + 1 2

Рисунок 3.4 – Тектонічна схема Африканської платформи

1 – кристалічні щити і масиви, 2 – осадовий чохол платформи

Західний схил платформи східчасто опускається нижче рівня Атлантичного океану. Він ускладнений чисельними периокеанічними западинами, що відкриваються в бік океану. Самими північними є Ааюнська і Сенегальська западини. Південніше, спочатку в широтному, а потім у меридіональному напрямку простягаються западини Гвінейської затоки, що представляють собою північні і східні частини єдиної великої тектонічної депресії, розташованої в акваторії Гвінейської затоки.

Східний схил платформи теж ускладнений групою западин, що простягаються з північного сходу на південний захід уздовж берега Індійського океану. До них треба віднести і Морондавську западину на західному узбережжі о. Мадагаскар, що є уламком Африканської платформи.

Для внутрішньої частини платформи, в основному до півдня від лінії, що з'єднує Гвінейську і Аденську затоки (так званої лінії Камеруну), характерні значні виходи кристалічних порід фундаменту.

Зона Великих Східноафриканських розломів прослідковується в східній частині Африки і включає на північному сході грабени Аденської затоки і Червоного моря, продовжуючись в Азію, в область Мертвого моря, долини р. Йордан і Левантійського глибового поясу. Розломи розбивають великі склепінні підняття, утворюючи гігантські грабени, заповнені відкладами кайнозойського, а на півдні - і мезозойського віку (Суецька западина).

Історія геологічного розвитку.

До кам'яновугільного періоду Африканська платформа, за винятком декількох районів, була досить одноманітною в структурному відношенні. Центральна Сахара являла собою пониження зі слабким нахилом до півночі і з відносно невеликим зануренням (у середньому 2000-2500 м палеозойських відкладів).

У пізньому намюрі відзначаються повсюдні епейрогенічні рухи на Західноафриканському кратоні, що займає підняте положення, у той час як Центральна Сахара залишається зануреною нижче рівня моря. У кінці палеозою Північна Сахара уперше випробує підняття. У мезозої обстановка міняється: деякі структури зникають, деякі стабілізуються, і за рахунок їх зруйнованого рельєфу живиться уламковим матеріалом прогин Сахарського Атласу, що формується. Одночасно на північному сході намічається западина.

Починаючи з еоцену Африканська платформа, нарешті, здобуває характер твердої і відносно гомогенної структури, північний край якої випробовує дуже слабке підняття.

Магматизм Африканської платформи, пов'язаний з ебурнейським циклом, виявлений тільки в районі Регібатського щита. Формування платформових серій у ранньому палеозої супроводжувалося окремими виливами основних лав; головні виливи відбулися між пермю і юрою. Ці потоки базальтів захопили, імовірно, велику частину Африканської платформи. Усе вказує на те, що в цю епоху відбувається розтягання, пов'язане з глибинними процесами в мантії і, ймовірно, одночасне з першими фазами розколювання Африкано-Американського материка. Варто згадати про інші фази магматизму, цього разу кислого, третинного і четвертинного віку, який за часом відповідає формуванню щита Туарег.

Корисні копалини.

З породами архейського віку у Західній, Центральній і Південній Африці пов’язані родовища золотих, хромових, нікелевих, платинових руд, а також азбесту. Осадові родовища залізних руд відомі в Алжирі, Єгипті. Найважливіші родовища мідних руд розташовані в мідоносному поясі Центральної Африки (Заїр, Замбія). Родовища нафти і газу зосереджені у Сахаро-Середземноморському басейні, Алжиро-Лівійському басейні і басейні Суецької затоки. Родовища вугілля відомі у південно-східній частині Африки (Мозамбік, Зімбабве, о. Мадагаскар).

Аравійська плита

Територіально Аравійська плита відповідає в основному території Південно-Західного Іраку, Кувейту, Саудівської Аравії, Катару, Бахрейну, Абу-Дабі, Оману, Дибаю і Маскату.

Геологічна будова.

Розріз відрізняється стійким і спокійним характером осадонагромадження в мілководно-морських і прісноводних умовах.

Аравійська плита обрамляє з північного сходу Арабо-Нубійский кристалічний щит Африканської платформи, складений нерозчленованими дорифейськими утвореннями і байкалідами, перекритими моноклінально залягаючими відкладами палеозою, мезозою і частково кайнозою. Плита східчасто занурюється на північ і північний схід до центральної частини Месопотамського передового прогину. У її межах виділяються: внутрішня гомокліналь, де кристалічний фундамент, перекритий відкладами палеозою і мезозою, залягає неглибоко (до 2000—3000 м), і перикратонний прогин, що характеризується великою тектонічною розчленованістю і зростанням потужності палеозой-мезо-кайнозойського чохла до 5000—9000 м.

У південній частині перикратонного прогину, що прилягає до Перської затоки, геофізичною розвідкою і бурінням виявлені наступні великі структурні елементи (з півночі на південь): Басра-Кувейтська западина, структурна тераса Хаза, Катарське склепінне підняття і синекліза Руб-эль-Халі (рис. 3.5). Ці структурні елементи охоплюють також акваторію Перської затоки. Басра-Кувейтська западина і тераса Хаза ускладнені валоподібними підняттями субмеридіонального простягання, що прослідковуються на сотні і десятки кілометрів і майже не виражені в кайнозойських шарах.

+ + + 1 2

Рисунок 3.5 – Схема тектонічної будови Аравійської плити

1 – вихід на поверхню кристалічного фундаменту, 2 – осадовий чохол плити

Синекліза Руб-эль-Халі займає всю південно-східну частину Аравійської плити і зі сходу межує по глибинному розлому зі складчастою спорудою Оману. Розмір її 1200 х 600 км. Продовженням її є Південна западина Перської затоки. Синекліза характеризується широким розвитком солянокупольної тектоніки.

Історія геологічного розвитку.

Історію тектонічного розвитку Аравійської плити можна розділити на два етапи. У перший етап, що охоплює тривалий проміжок часу від кембрію до палеогену включно, ця область випробувала типово платформовий розвиток.

У межах власне платформового етапу намічаються стадії, різні за характером тектонічного розвитку й набору формацій осадового чохла. У ранню стадію (кембрій-ранній девон) переважало нагромадження теригенних відкладів, що може свідчити про деяку нестійкість тектонічного режиму в умовах ще недостатньо твердої і консолідованої платформи. Середня стадія (кінець девону-середина крейди) відрізнялася переважним нагромадженням мілководних карбонатних відкладів епіконтинентальних морів, що охоплюють велику частину плити. Такий характер осадонаконагромадження пов'язаний з відносною стабілізацією платформового режиму. Пізня стадія почалася в маастрихті й охопила палеоген. У крайових частинах плити в цей час виникли значні прогини, у яких йшло нагромадження крейдоподібних вапняків. У наступний етап (частково олігоцен і неоген-четвертинний час) мало місце різке посилення тектонічної активності, що привело до утворення на значній частині території епіплатформових орогенних зон, що включають гори на східному узбережжі Середземного моря і Пальміриди.

З активізацією тектонічних рухів був пов'язаний розвиток вулканічних процесів, у результаті яких виникли великі базальтові плато, увінчані конусами четвертинних вулканів. Найбільш інтенсивними є новітні рухи в зонах, що відрізнялися підвищеною мобільністю і протягом попереднього, власне платформового етапу розвитку.

Уздовж великого тектонічного шва древнього закладання і флексур у мезозої і палеозої сформувалася Західноаравійська рифтова система у вигляді ланцюжка глибоких рифтових западин, сполучених з підняттями.

Корисні копалини.

З породами Арабо-Нубійського щита пов’язані родовища мідних руд. В межах осадового чохла Аравійської плити зосереджені родовища нафти та газу. По території Аравійської плити та Африканської платформи проходить Аравійсько-Африканська фосфоритоносна провінція.