Класифікація природних нафтогазопроявів

3.7.1 Характеристика основних видів

природних нафтогазопроявів

Виходи рідкої нафти. На земній поверхні виходи рідкої нафти трапляються у вигляді нафтових плівок на водній поверхні, просочування з пористих або тріщинуватих порід (рис. 3.18), а також, дуже рідко, у вигляді нафтових джерел та озер. Найпоширеніші виходи нафти у вигляді нафтових плівок на водній поверхні. До нафтових плівок подібні залізисті та марганцеві плівки. Нафтові плівки мають характерний блиск, вони жирні на дотик і розчленовуються на округлі частини, які швидко стягуються в єдину плівку. Плівки заліза та марганцю розбиваються на гострокутні осколки і не залишають на папері жирних слідів.

Рис. 3.18 – Тріщина, через яку нафта виходить на поверхню із верхнього відділу продуктивної товщі родовища Кала в Азербайджані

(за В.А. Горіним)

Виходи асфальтових та озокеритових утворень. Асфальт – продукт окиснення, полімеризації нафти, озокерит – природна суміш твердих вуглеводнів парафінового ряду з домішками рідких нафтових масел і смолистих речовин.

Багато дослідників вважають, що озокерити утворюються в результаті виходу в приповерхневі умови парафінистих нафт. Однак І.С. Старобінець (1974), Е.М. Халімов та ін. (1983) вказують на те, що фізичні умови процесу озокеритоутворення зводяться до відомого ефекту ретроградної конденсації газоконденсатного флюїду в процесі його міграції по розривах до денної поверхні в поєднанні з сильним охолодженням внаслідок адіабатичного розширення газів.

Виходи асфальтів та озокеритів трапляються у вигляді жил, що зумовлюють тріщини, або у вигляді пластичних натіків на породах.

Широке поширення озокеритові жили мають у деяких районах Західної України (Борислав, Дзвіняч, Старуня та ін.), а також на п-ві Челекен, у Ферганській долині.

Смоляне озеро в Трінідаді – одно із найбільших асфальтових озер. Воно приурочено до западини глибиною понад 40 м і діаметром близько 600 м. Із нього видобуто декілька десятків мільйонів тонн асфальту.

Виходи гірських порід, просякнутих нафтою. На поверхні вони утворюють так звані закіровані породи або кіри. Тут нафта, височуючись, просочує породу і за рахунок окиснення та дегазції загусає, твердіє і утворює вароподібний кір. Деколи кір не утворюється, а породи пахнуть нафтою або гасом. При виході на поверхню утворюються асфальтові покриви (Татарія, Дагестан тощо).

Виділення горючих вуглеводневих газів. На земній поверхні такі виділення мають місце у вигляді:

а) бульбашок газу крізь воду;

б) газових струменів просто у повітря (інколи загоряються);

в) мікровиходів внаслідок процесів дифузії та ефузії вуглеводнів.

Виходи горючих вуглеводневих газів можуть бути пов’язані з покладами нафти і газу на глибині, а також з родовищами вугілля та з горючими сланцями. Проте, вони можуть також утворюватись і в четвертинних відкладах за рахунок розкладання органічної речовини (болотний газ). Гази можуть мати і глибинне походження.

Численні виходи газу на поверхню відомі в Передгірському Дагестані, на о. Челекен і в інших районах Туркменістану, на Таманському і Керченському півостровах, по всьому Апшеронському півострові у вигляді “вічних вогнів” тощо. Потужні виходи метану на сьогодні спостерігаються з дна Чорного моря, основна маса яких пов’язана з зоною переходу зовнішнього шельфу до континентального схилу. На сьогодні тут нараховується близько 200 таких виходів.

Грязьові вулкани. Характеризуються потужними періодичними газовими викидами. Вулкан складений глинистою брекчією, піщано-глинистими утвореннями з кратером на вершині, через який під тиском викидається газ, нафта, вода, пісок, уламки порід, грязь.

Частіше всього грязьові вулкани утворюються біля розломів або в ядрах антиклінальних складок, де утворюють діапір, тобто ядро протикання.

Грязьові вулкани є супутниками молодих нафтогазоносних басейнів, які характеризуються активними тектонічними процесами. Їх часто називають природними пошуково-розвідувальними свердловинами, що надають вченим цінний геологічний матеріал з глибинних надр Землі. Прояви нафти і газу на поверхні землі в більшості випадків пов’язані із скупченнями вуглеводнів на глибині. Цей факт з давніх часів служить практичною ознакою при пошуках покладів нафти і газу в Азербайджані, на Керченському півострові, Італії, Румунії, Туркменістані тощо. Більша частина нафтогазопошукових свердловин в Індоло-Кубанському прогині розташована в апікальних частинах або на схилах склепінь, що утворені грязьовими вулканами.

Дно Чорного моря, особливо у підніжжі континентального схилу, усіяне близько 100 грязьовими вулканами.

Наявність нафтогазопроявів свідчить про існування покладів, але відсутність нафтогазопроявів не свідчить про безперспективність даного району. Тому немає прямої залежності між інтенсивністю нафтогазопроявів і родовищами. У зонах грязьових вулканів є приклади як “порожніх”, так і продуктивних об’єктів.